Болгари

 

Болгари (самоназва Българи) — південнослов'янський народ, основне населення Болгарії, говорять болгарською мовою. Болгарська діаспора та болгари як національна меншина наявні в інших державах Європи, а також у США, Канаді тощо.
 
Значна частина болгар працює в промисловості. Основне заняття сільського населення — землеробство (зокрема садівництво, виноградарство) і тваринництво.
 
Традиційне народне житло — каркасні одно- і двоповерхові будинки.
 
Національний одяг: у чоловіків — поверх тунікоподібної сорочки білі або чорні штани та куртка; у жінок — поверх довгої сорочки два фартухи типу української запаски, або сарафан типу російського, або розпашна сукня, або один фартух. Цей одяг витісняється міським.
 
Релігія. Побожні болгари — здебільшого православні; частина болгар, що живуть в Родопах (помаки),— мусульмани.
 
Болгари походять від слов'янських племен (Союз Семи Племен, северяни, смоляни тощо), які в основному з сучасних українських земель в 6 ст. заселили територію сучасної Болгарії, частково винищили, а частково змішалися с місцевим романізованим фракійським населенням, а в 7—9 ст. асимілювали кочові племена булгар (т. з. протоболгар), перейнявши їх етнічну назву. При цьому основою сучасних болгар є змішане слов'яно-фракійське населення, тоді як протобулгарський елемент (змішаний с слов'янським та фракійським) відчувається в основному в Добруджі, куди більшість протобулгар виселилися для оборони північно-східного кордону від тюрків.
Болгари поділяються на кілька етнічних груп: рупців, полянців, балканців, шопів, македонців.
 
У 1990-х роках значно зріс й інтерес болгарського населення України до рідної мови, національних духовних цінностей, історії свого народу та його народнопоетичної творчості. Велику увагу цим питанням приділяє виходець зі села Банівка Болградського району Одеської області професор І.Стоянов та його дружина — кандидат філологічних наук Е.Стоянова. Так, у 1994 р. вони впорядкували збірник народних казок бессарабських болгар «Късметлива Неда», опублікований у Софії. Крім того, І.Стоянова цікавлять проблеми, пов'язані з функціонуванням в Україні болгарської мови, та українсько-болгарські мовні контакти, які він розглядає на основі болгарських говірок, що побутують на півдні України.
 
За роки державної незалежності України болгарська етнічна меншина послідовно реалізує свої національно-культурні прагнення, користається зі створених в Україні умов для збереження та розвитку власної культури, мови та традицій. Болгарську мову як предмет введено у загальноосвітніх навчально-виховних закладах у місцях компактного проживання представників цієї національності в Україні. У 1993 р. в м. Болграді, на Одещині, відкрито болгаро-українську гімназію. Вчителів болгарської мови і літератури готують Одеський і Львівський національні та Київський славістичний університети, Ізмаїльський і Бердянський педагогічні інститути, а вчителів початкових класів — Білгород-Дністровське педагогічне училище. В Одесі виходить болгарський тижневик «Роден край», у Криму й Одесі ведуться радіо- і телепередачі болгарською мовою. З 1993 р. діє Асоціація болгарських національно-культурних товариств і організацій, яка об'єднує сім міських осередків, активно працює Товариство болгарської культури «Родолюбіє». Завдяки прямому сприянню Болгарії 24 травня 1999 р., у День слов'янської писемності та культури, в Одесі було відкрито Центр болгарської культури, відбулося святкування 250-річчя поселення болгар в Україні. Слід особливо виділити ще один позитивний аспект новітньої історії України і Болгарії. Всупереч песимістичним прогнозам теорії конфлікту цивілізацій, в обох країнах — чи не єдиних серед держав Центрально- та Південно-Східної Європи — забезпечено з початку 1990-х років мирне, толерантне співіснування представників християнської і мусульманської культур та релігій. При цьому новим українській і болгарській демократіям довелося мати справу зі складним комплексом історичних кривд, заподіяних мусульманському населенню у попередні часи, і вирішувати пов'язані з ним проблеми. В Україні це наслідки масової депортації народів, зокрема кримських татар, у Болгарії — спроби здійснення політики штучного «ослов'янення» громадян турецької національності. Новітній український і болгарський досвід співжиття переважно християнських державотворчих націй з досить численними масивами мусульманських національних меншин мав би стати предметом уваги та інтересу для інших країн Європи і її міжнародних інституцій.

Найвідоміші представники


Твори