Венеди

 

Венеди — найдавніша назва слов'ян, під якою вони згадуються в античних джерелах. Територія, яку населяли венеди, охоплювала широкі простори від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. З венедами пов'язують зубрицьку культуру.
 
Історія. Геродот (5 століття до н. е.), перелічуючи племена прибалтійських земель, називає «енетів». Можливо, це є першою згадкою про венедів. У 1-2 століттях венеди згадуються у творах Плінія Старшого, Птолемея, Таціта, пізніше — в творах Йордана, в пейтінгерових таблицях тощо.
 
Венедам доводилось вести війни проти Риму, готів, гуннів, аварів та інших племен. Відомо, що римський імператор Волузіан (3 ст. н. е.) за перемогу над венедами одержав титул «венедського». Проте, встановити своє панування над венедами римлянам не вдалося.
 
Йордан повідомляє, що в 6 ст. венедів частіше називали антами і склавінами, але, разом з тим, він перелічує венедів, антів і склавінів як три окремі групи племен.
 
Можливо, в той час частина венедів зберігалась як самостійна група слов'янських племен. Безпосередні нащадки венедів були основою при формуванні східних, західних і південних слов'ян.
 
Культура та побут. Венеди жили родовим ладом, який був на стадії розкладу. Відомі городища і невеликі неукріплені поселення венедів, що належали общинам або родовим групам, а також могильники з трупоспаленнями. Венеди займалися землеробством, скотарством, а також мисливством, рибальством, збиральництвом. Високого рівня венеди досягли у видобуванні та обробці металу, гончарстві та інших галузях виробництва. Але процес відокремлення ремесла від сільського господарства був на початковій стадії. У венедів була розвинута торгівля, існувала військова організація. Свідченням цього є знахідки зброї в похованнях.

Твори