Вірмени

 

Вірмени (вірм. Հայ) — народ, що говорить вірменською мовою, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї.
 
Самоназва вірмен, імовірно походить від назви народу — хайаси. Країна Хайаса і народ хайаси згадуються на глиняній хеттськой таблиці, знайденої під час розкопок столиці хеттського держави — Хаттушаш, яка датується другим тисячоліттям до нашої ери.
 
Назва країни Армінія, у якій проживали арміни, зустрічається вперше в Бехістунському напису персидського царя Дарія I в 522 до н. е. Існує також історичний напис, що називає регіон Вірменського нагір'я Вірменією, Шумерського Нарам-Суєна, датований 2260 р. до н. е., який на тисячу років випереджає першу згадку Урарту. Геродот (V ст. до н. е.) іменує їх арменами. Про Вірменію і побут вірмен цього ж періоду важливі відомості повідомляє Ксенофонт.
 
Історія. Приблизно у XII ст. до н. е. індоєвропейські племена мушків (мюсів) предки сучасних вірмен, разом із спорідненими їм фрако-фрігійськими племенами, переселилися з Балкан до Малої Азії і близько шестиста років жили в західній частині Вірменського нагір'я поряд із хеттськими і хурріто-урартськими народами. 3годом вони рушили на схід і затвердилися в західних і південно-західних областях Вірменського нагір'я. Процес складання вірменської народності був дуже тривалим і в основному завершився до часу греко-македонських завоювань в IV ст. до н. е. 80-і—70-і рр. до н.е. — Вірменія — наймогутніша держава Передньої Азії при правлінні царя Тіграна II. У 301 р. Вірменія стала першою країною, де християнство було оголошене державною релігією. У 405—406 рр. Месроп Маштоц створив вірменську абетку. Перша світова війна стала найтрагічнішим етапом історії вірмен. Протягом 1915—1918 і подальших післявоєнних років в Туреччині був здійснений геноцид над 1,5 млн вірмен (див. Геноцид вірмен).
 
Інша гіпотеза відносить виникнення правірменських племінних союзів на території Великої Вірменії до IV—III тисячоліть до н.е., а прабатьківщиною індоєвропейських народів називає Малу Азію, Вірменське нагір'я і південну частину Кавказу, у II — початку I тис. до н.е. на території Великої Вірменії внаслідок поступового злиття індоєвропейських племен і їх союзів, що проживали там спозадавна, а також фрако-фрігийськіх племен, які, перейшовши Євфрат, заселили південно-західну частину Вірменії.
 
Згадки. Вірмени, названі арімами в «Іліаді» Гомера, до часу виникнення цієї героїчної поеми (IX—VIII ст. до н. е.) заселяли навіть область, прикордонну з Кілікійським Тавром.
 
Більшість віруючих — християни, що відносяться до Вірменської Апостольської Церкви. Є також вірмени-католики; історії відомі і православні вірмени на території Північно-Східної Русі[39]. Ісламізовані вірмени часто вважаються самостійним етносом — хемшилами, більшість з них сповідає суннізм ханафітського толку, хоча є і неїсламізовані хемшили.
Існує концепція, згідно з якою алавіти є нащадками населення вірменського Кілікійського царства. Початок Кілікійського царства відносять до 1080 року, а впало Кілікійське царство в 1375 році. Населена ця держава була вірменами, а розташовувалася вона там, де в наш час проживають алавіти (північний захід сучасної Сирії і прилеглі до цих районів регіони південної Туреччини).
 
Чисельність вірмен в світі складає приблизно 10 мільйонів осіб, з яких лише одна третина проживає у Вірменії. Велика вірменська діаспора існує в Росії, Франції, Ірані, США, Канаді, Україні, Грузії. Значна кількість вірмен проживає також в невизнаній Нагірно-Карабаській Республіці, яка проголосила незалежність від Азербайджану.

Найвідоміші представники


Айрікян Паруйр Айрікян Паруйр

1949 — наші дні

Балаян Роман Балаян Роман

1941 — наші дні

Твори