Дуліби

 

Дуліби - велике східнослов'янське плем'я проживало між витоками Західного Бугу та верхньої течії річки Прип'ять.

Етимологія. Назва племені дуліби дуже стара, вона має свої паралелі в хорутанських дулібах, в чеських і моравських дулібах. Вірогідно це був племінний союз, який під час великого переселення народів розпався на чеських дулібів і дулібів у басейні рік Прип'яті і Бугу, що наприкінці 8 або на початку 9 ст. переселилися за Прип'ять на землі дреговичів.
Значення етноніма встановити важко. У деяких словянських мовах (російській, болгарській) слово «дулеб», «дулуп» означає дурного, неповоротного чоловіка. Може це мало почесне імя дали цьому племени рухливіші сусіди, що насміхалися з дулібів; що вони мало підприємливі, неповороткі. Але є ще одна думка, що слово «дуліб» походить від давньослов'янського «дуля»-кулак.

Згадки. Арабський мандрівник Масуді у книзі «Золоті луки» (40-ві роки Х століття) розповідав, що одне із слов'янських племен колись панувало над іншими, всі корились верховному цареві, та згодом союз розпався і кожне плем'я обрало свого царя. Панівне плем'я Масуді називає Valinana (волиняни). 
У 7 столітті дуліби зазнали нищівної поразки від аварів. У “Повісті врем'яних літ” згадується, як авари знущались над дулібами: «си же Обри воеваху на Словѣнѣхъ и примучиша Дулѣбы, сущая Словѣны, и насилье творяху женамъ Дулѣбьскимъ: аще поѣхати будяше Обърину, не дадяше впрячи коня, ни вола, но веляше въпрячи 3 ли, 4 ли, 5 ли женъ въ телѣгу и повести Обърѣна; тако мучаху Дулѣбы. Быша бо Обърѣ тѣломъ велици и умомъ горди, и Богъ потреби я, помроша вси, и не остася ни единъ Объринъ; есть притъча на Руси и до сего дне: погибоша аки Обрѣ».

Діяльність. Пам'ятки дулібів — залишки землеробських посеень з житлами-землянками та кургани-могильники з залишками примітивних крематоріїв. Це Лука-Райковецька культура.

У Х столітті дулібське племінне об'єднання розпалось та увійшло до складу Київської Русі, але під іменем волинян та бужан. Про це згадується у “Повісті врем'яних літ”: “Дулѣби же живяху по Бугу, кде нынѣ Волыняне”, “Бужане зань сѣдять по Бугу, послѣ же Волыняне”. Остання згадка про дулібів: у 907 році вони на чолі з князем Олегом брали участь у поході на Царгород.

Твори