Караїми

Караїми (івр. - "ті, хто читають") - нечисленна тюркська (або тюркомовних) народність. Традиційними місцями проживання караїмів є Крим, деякі міста Західної України (Львів, Галич, Луцьк) та район Тракай в Литві. Караїми традиційно сповідують караїзм, що є, за різними джерелами, або четвертою, нечисленною авраамічною релігією, або особливим відгалуженням іудаїзму. Богослужіння проводилося не тільки мовою Старого Заповіту, а й караїмською. З початку XX ст. воно проводиться також російською, польською та литовською мовами. За деякими джерелами мовою богослужіння караїмів служила також латинь.

МоваКараїмська мова належить до кипчакської групи тюркських мов. Розрізняють північний (тракайський), південний (галицький) і кримський діалекти. У той час як перші два діалекти практично не змінилися за останні п'ять століть, останній був більше схильний до впливу турецької мови під час турецького панування в Криму в XV-XVIII столітті; існує також гіпотеза про їх незалежне одне від одного походження.

Етногенез. Вивчення походження караїмів ускладнюється відсутністю писемної традиції, яка підтверджує тюркське походження і накладенням історичних і психологічних факторів, котрі справили вплив на самосвідомість самих караїмів. Будучи за мовою, фольклором, традицією та ряду інших ознак тюркським народом, караїми тим не менш традиційно сповідували караізм - релігію, споріднену іудаїзму або ж таку, яка трактується як секта іудаїзму. У зв'язку з цим є дві основні версії походження караїмів. Обидві досі залишаються предметом наукових дискусій і не є повністю взаємовиключними.

«Хозарська» версія була висунута в 1846 році російським сходознавцем В.Григорієвим. Широку популярність отримала у другій половині XIX ст. Згідно цієї теорії, караїми є нащадками хазарів - тюркського кочового народу VII-X ст., який прийняв іудаїзм і серед районів розселення якого був Крим. Cумнів викликають наступні факти: караїмська мова належить до кипчакської групі, а хозарська - до булгарської, отже, між цими двома тюркськими мовами немає близького споріднення; хозарський іудаїзм був, швидше за все, талмудичним, а в традиції караімізма єдиною священною книгою є Танах, тобто Талмуд не визнається; хозари зникли в XI столітті, а перші письмові згадки про караїмів відносять до XIV століття.

«Кумано-кипчакська» теорія була висунута такими вченими, як Дан Шапіро, Пітер Голден і Голда Ахієзер і спирається на наступні факти: кримський діалект караїмської мови відрізняється від середнього діалекту кримськотатарської лише присутністю гебраізмів; тракайський і галицький діалекти караїмської мови значно відрізняються від кримського діалекту; в Золотій Орді була поширена мова, близька до мови литовських і галицьких караїмів, перше документальне свідчення про перебування караїмів в Криму відноситься до 1278 року. Згідно цієї теорії предки східноєвропейських караїмів родом не з Криму, а прибули з захоплених монголами територій (Північний Іран і Нижня Волга), з Візантії, і, після падіння Константинополя в 1453 році, з Османської імперії.

«Єврейська» версія говорить, що караїми є місцевою кримською групою євреїв і ведуть своє походження від послідовників доталмудичного іудаїзму саддукеїв, що відкололася в VIII ст. в Багдаді в окрему релігійну секту. Ще одна - "синтетична" теорія І.Казаса захищає точку зору, що в суперечці про етногенез караїмів слід об'єктивно розглядати і «хозарську», і «семітську» теорії. 

У 2003 році Всенародним з'їздом кримських караїмів України було прийняте наступне формулювання самовизначення: Кримські караї (кримські караїми-тюрки) - корінний народ Криму, об'єднаний спільністю крові, мови та звичаїв, усвідомлює власну етнічну індивідуальність, кровну спорідненість з іншими тюркськими народами, самобутність культури та релігійну самостійність, відчуває особливі почуття до Криму, як до історичної батьківщини, виражає дружнє ставлення до інших народів і конфесій, поважає їх самоідентифікацію.

Одна з перших згадок етноніму «караїм» зроблена в описі Кафи на початку XV ст. Іоанном Шільтбергером з Мюнхена. Караїмська громада в столиці кримського ханства Солхат (нині Старий Крим) існувала в XIV ст. Головним центром караїмів Криму був Чуфут-Кале, ще в XIX столітті його населення складалося майже виключно з караїмів.

Згідно караїмської традиції, великий князь литовський Вітовт переселив 383 караїмські сім'ї з Криму в Тракай, пізніше - в Луцьк і Галич після кримського походу в 1392/1397 (?) році. Звідти пізніше караїми розселилися по інших містах Литви, Волині та Поділля.

У Російській імперії караїми мали податкові послаблення, їм дозволялося, на відміну від євреїв, набувати земельну власність, що дозволило їм стати великими землевласниками і промисловцями. Караїми Галичини також домоглися фактичного рівноправності з християнами після поділу Польщі і переходу Галичини під владу Австрії.

Прихід Гітлера до влади в Німеччині і введення антиєврейського законодавства спонукали караїмську громаду звернутися з проханням про невизнання їх євреями в міністерство внутрішніх справ Третього рейху, яке в 1939 році підтримало їх прохання, зазначивши, що караїми не належать до єврейської релігійної громади. У роки Другої світової війни кілька великих єврейських вчених - М.Балабан, З.Калманович та І.Шипер - незалежно один від одного дали німецьким окупаційним властям висновок про те, що караїми не є євреями в расовому відношенні, чим врятували караїмів від масового знищення. У зв'язку з тим, що на початку війни відповідні розпорядження не встигли набути чинності, чимало караїмів загинули у Бабиному Яру, в Одесі і в Херсоні під час масової ліквідації євреїв. В часи окупації Криму німцями, коли над караїмами нависла небезпека бути поголовно винищеними, будучи зарахованими окупантами до єврейської нації, С.Ходжаш розшукав у центральному сімферопольському архіві документи про те, що караїми є самостійним тюркським етносом. В вересні 1938 року Семен Езрович Дуван зробив поїздку в Берлін і звернувся до міністра внутрішніх справ з приводу визначення етнічного походження та віросповідання караїмів. Йому надали сприяння російське емігрантське бюро і єпископ Берлінський і Німецький Серафим. 5 січня 1939 року на ім'я С.Дувана з Державного расового Бюро Німеччини прийшло роз'яснення, відповідно до якого караїмський етнос не ототожнювали з євреями. Відомі випадки допомоги караїмів своїм сусідам-євреям, яких вони ховали у себе в будинках або постачали документами своїх загиблих родичів.

На даний момент караїмські громади проживають в Україні (Крим, Луцьк, Галич), Росії, Литві, Польщі, Туреччині, Франції, США, Ізраїлі. В Україні вони є одним з корінних народів Криму.

 

Найвідоміші представники


Твори