Кримські татари

Кримські татари (крим. qırımtatarlar, qırımtatar) — народ, що історично сформувався в Криму. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї.
 
Проживають на півдні України (Крим, Херсонська та Запорізька області — понад 250 тис. за переписом 2001 року, близько 300 тис. за оцінками на 2012 рік), у Туреччині (від 150 тис. до 1 млн), Румунії (20 тис., 2011), Узбекистані, Росії (найбільше — у Краснодарському краї), 2,4 тис., 2010), Болгарії (бл. 1 тис., 2011). За даними місцевих кримськотатарських організацій кримськотатарська діаспора в Туреччині налічує сотні тисяч осіб, однак точні дані її чисельності відсутні, оскільки в Туреччині не публікуються дані про національний склад населення країни. Загальна кількість жителів, чиї предки в різний час іммігрували в країну з Криму, оцінюється в Туреччині в 4-6 млн, однак більша частина цих людей асимілювалася і вважає себе не кримськими татарами, а турками кримського походження.
 
Переважна більшість кримських татар — мусульмани-суніти, належать до ханафітського мазхабу.
 
Назва
 
Кримські татари — уживається в українських та польських хроніках, козацьких літописах 17-18 століть. Сьогодні вживається переважно в україномовних та іншомовних академічних виданнях, що присвячені вивченню цього етносу.
татари — уживалася в європейських хроніках середньовіччя і нового часу. Траплялась в українських академічних виданнях та художніх творах.
татарва — уживалася в українських та польських хроніках, козацьких літописах 17 — 18 століть. Часто трапляється в українських народних піснях.
кримці — уживається переважно в хроніках та документи Московії, зрідка в українських піснях та історичній літературі.
кримчаки — трапляється зрідка українських художніх творах.
мурзаки — уживалася в українських козацьких літописах 17-18 століть.
В Росії назва «кримські татари» закріпилася за часів Російської імперії, коли практично всі тюркомовні народи держави йменувалися татарами: карачаєвці (гірські татари), азербайджанці (закавказькі або азербайджанські татари), кумики (дагестанські татари), хакаси (абаканські татари), ногайці (ногайські татари) тощо.
 
Історія
 
Кримські татари сформувалися як народ у Криму і вважають себе нащадками різноманітних народів, що приходили до Криму в різні історичні епохи. Основні етнічні групи, що населяли в різні часи Крим і взяли участь у формуванні кримськотатарського народу — це таври, скіфи, сармати, алани, греки, готи, римляни, хозари, печеніги, італійці, черкеси, турки. Дуже важлива роль в етногенезі кримських татар належить західним кипчакам, що відомі у Київській Русі під назвою половці, а в західній Європі під назвою кумани або комани. Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ проходила протягом століть. З'єднуючими засадами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія.
 
Кримське Ханство
 
Остаточно процес формування народу завершився в період Кримського Ханства. Держава кримських татар — Кримське Ханство існувала з 1441 до 1783 рр. Протягом більшої частини своєї історії воно перебувало в залежності від Османської Імперії та було її союзником. Правлячою династією в Криму був рід Ґераїв, який заснував перший хан Криму Хаджі I Ґерай. Доба Кримського Ханства — це період розквіту кримськотатарської культури, мистецтва та літератури. Класик кримськотатарської поезії тієї доби — Ашик Умер. Серед інших поетів особливо відомі Махмуд Киримли та хан Гази II Ґерай Бора. Головна з архітектурних пам'яток того часу, що збереглися — ханський палац у столиці середньовічного Криму — Бахчисараї.
 
Російська імперія
 
У 1783 році внаслідок перемоги Росії над Османською Імперією Крим був спочатку окупований, а потім анексований Росією. Це було початком доби в історії кримських татар, яку вони називають «Чорне століття». Гноблення з боку російської адміністрації та експропріації землі у кримськотатарських селян спричинили масову еміграцію кримських татар до Османської Імперії. Саме їхні нащадки зараз складають кримськотатарську діаспору у Туреччині, Болгарії та Румунії.
 
Дві головні хвилі еміграції припали на 1790-ті та 1850-ті роки. Це стало причиною занепаду сільського господарства і практично повного знелюднення степової частини Криму. Саме в цей час Крим залишила більша частина кримськотатарської еліти. Поруч із цим ішла колонізація Криму за рахунок залучення російським урядом переселенців з теренів метрополії. Все це призвело до того, що з мільйона кримських татар, які мешкали в Криму на момент анексії його Росією, наприкінці XIX століття залишилося менше 200 тис., що становило близько чверті всього кримського населення.
 
Кримськотатарське відродження
 
Кримськотатарське відродження пов'язане з ім'ям видатного діяча культури Ісмаїла Гаспринського (1851-1914). Він доклав великих зусиль, спрямованих на відродження та виживання кримськотатарського народу. Він фактично створив нову літературну кримськотатарську мову. Гаспринський почав видавати першу кримськотатарську газету «Терджіман» («Перекладач»), яка незабаром стала відомою далеко за межами Криму. Він також розробив нову методику шкільної освіти, завдяки чому сформувалася нова генерація кримськотатарської інтелігенції.
 
Громадянська війна
 
Дуже важкі наслідки для кримськотатарського народу мала Громадянська війна в Росії. В 1917 році після Лютневої революції був скликаний перший Курултай (з'їзд) кримськотатарського народу, що проголосив курс на створення незалежнї багатонаціональної Кримської народної республіки. Лозунгом голови першого Курултаю, національного лідера, якого найбільше шанують кримські татари, Номана Челебіджіхана були слова: «Крим — для всіх кримчан». Але Челебіджіхана розстріляли більшовики 23 лютого 1918 року, а інтереси кримських татар протягом війни не турбували ані «білих», ані «червоних». Внаслідок голодомору 1921-1923 років загинуло приблизно 15% кримських татар.
 
Радянська влада
 
У 1921 році було створено Кримську АРСР у складі РРФСР. Державними мовами цієї республіки були російська та кримськотатарська, а її керівництво складалося переважно з кримських татар. Але після нетривалого підйому національного життя, який розпочався внаслідок створення республіки (відкриття національних шкіл, театру, випуск газет), були сталінські репресії 1937 року. Була репресована більша частина кримськотатарської інтелігенції, в тому числі відомий урядовець Велі Ібраімов та вчений Бекір Чобанзаде.
 
Депортація
 
У 1941 році Крим опинився під владою гітлерівців, які розв'язали терор проти мирного населення, а 1944 став роком головної трагедії у кримськотатарської історії. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. Трагедія отримала назву Сюрґюн (від крим. Sürgün — вигнанець). У злочині були задіяні 32000 енкаведистів. Загалом депортовано 193865 кримців, зокрема 151136 — до Узбецької РСР, 8597 — до Марійської АРСР, 4286 — до Казахської РСР, решта — до різних областей РРФСР.
 
Із травня по листопад 10105 кримських татар померли від голоду в Узбекистані (7% депортованих до Узбецької РСР). Близько 30000 (20%) вигнанців померли протягом півтора років за даними НКВС, за інформацією кримськотатарських активістів — 46% депортованих.
 
Кримські активісти закликають до визнання Сюрґюну геноцидом кримських татар.
 
Повернення
 
На відміну від інших депортованих у 1944 року народів, що їх було повернено на батьківщину після XX з'їзду КПРС у 1956 році, кримським татарам було заборонено переїздити до Криму до 1989 р. З 1960-х років у місцях, де мешкали депортовані кримські татари в Узбекистані, зародився та почав набирати силу національний рух за право повернення народу до Криму. Активну боротьбу за право повернення кримськотатарського народу вели Мустафа Джемілєв, Юрій Османов, Петро Григоренко та багато інших.
 
Масове повернення почалося у 1989 році, і станом на 2013 рік в Криму мешкало близько 270 тис. кримських татар, що становить 13% від загального населення. Найголовніші проблеми кримських татар сьогодні — це масове безробіття (рівень якого серед кримських татар набагато вищий, ніж середній рівень по Криму), проблеми з землею та розвитком інфраструктури, відбудованих з часу репатріації, кримськотатарських селищ.
 
Новітня історія
 
У 1991 році був скликаний другий Курултай і створена система національного самоврядування кримських татар. Кожні п'ять років проходять вибори нового Курултаю (національного парламенту), в яких бере участь усе доросле кримськотатарське населення. Курултай формує виконавчий орган — Меджліс кримськотатарського народу (щось на кшталт національного уряду). Протягом усього часу існування головою Меджлісу був Мустафа Джемілєв. З листопада 2013 головою Меджлісу є Рефат Чубаров. Тоді ж було затверджено нову структуру Меджлісу, згідно з якою введено 5 посад заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу. Їх зайняли: Айдер Аджимамбетов, Наріман Джелялов, Аслан Омєр Киримли, Заур Смірнов, Ахтем Чийгоз.
 
У 2014 році після анексії Криму Росією, кримські татари почали масово переселятись на материкову частину України, побоюючись повторення репресій та масових страт (детальніше - історія Арабатської стрілки, Сюрґюн тощо), рятуючись від російських "визволителів".

 

Найвідоміші представники


Твори