Кімерійці

 

Кімерійці (грец. κιμμέριοι) — стародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н. е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.
 
Походження кімерійців невідоме, але вважається, що вони були індоєвропейцями. Істориками вважається що мова кімерійців належала до іранської мовної групи чи була фракійською, або принаймні, кімерійці мали іранський правлячий клас, оскільки відомі з асирійських джерел імена кімерійських вождів безсумнівно іранського походження. Деякі литовські дослідники висловлюються про кімерійців, як балтів. Татарські дослідники висловлюються про давньотатарське походження, а саме про походження булгар від них. Це підтверджується записами у античній «Історії монаха Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський монастир).
 
В археології дуже мало відомо про кімерійців північного узбережжя Чорного моря. Їх зв'язують із зрубною культурою, яка витіснила ранішу катакомбну культуру (2000-1200 до н. е.).
Декілька кам'яних стел, знайдених в Україні і Північному Кавказі, були віднесені до кімерійців. Їх стиль явно відмінний як від пізніших скіфських стел, так і раніших стел ямної культури й Кемі-Обської культури.
 
Згадки в Біблії. Кімерійців пов'язують з біблійним Тоґарма, сином Ґомера, онука Ноя. Країну кімерійців — Гамірр — поміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Антична топоніміка пов'язує з кімерійцями території Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кімерійський, Кімерік, Кімерійський вал, кімерійські переправи тощо). Однак, зважаючи на ту роль, яку кімерійці відіграли в історії названих країн Малої і Передньої Азії, є підстави гадати, що під кімерійцями слід розглядати могутні об'єднання пастушо-землеробських племен, які населяли степи від Дністра до Дону.
 
Згадки в "Одіссеї". Вперше згадуються в «Одіссеї» Гомера (близько VIII століття до н. е.) та «Історії Геродота» (V століття до н. е.), а під ім'ям «гімірра» — в ассирійських клинописних текстах кінця VIII—VII століть до н. е.
 
Ассирійські джерела. З ассирійських джерел відомо про перебування кімерійців в Урарту, про їхні війни проти Ассирії, завоювання більшої частини Лідії, вторгнення до Каппадокії, Фрігії, Пафлагонії. 
 
У 679—678 роках до н. е. кімерійці були розгромлені ассирійським царем Асархаддоном. Успішнішими були їхні військові дії на заході Малої Азії, в державі Лідія, де вони перебували до 600-х років до н. е. Згодом вони змішалися з місцевим населенням. Можливо, частина кімерійців залишилася в гірській частині Криму і стала предками таврів. Матеріальна культура, господарство і побут кімерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кімерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели. Відомі пам'ятки пізнього періоду зрубної культури, що датуються X — початком VIII століття до н. е. Кімерійці займалися скотарством, певною мірою і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. Саме воїнів деякі дослідники вважали кімерійцями часів походів до Малої і Передньої Азії.
 
За Геродотом, племена кімерійців очолювали царі. Однак царських поховань в Українському Причорномор'ї не виявлено. В VII столітті до н. е. кімерійців витіснили і частково асимілювали скіфи.
 
Писемні джерела. 
Гомер близько VIII ст. до РХ (автор безсмертних «Іліади» та «Одіссеї») згадує про кімерійців: Там кімерійці живуть, і їх місто, і ціле їх царство…
Геродот у V ст. до РХ, називає кімерійців «Дивними козодоями» та мовить про могили кімерійських царів на Дністрі.
А також автори початку першого тисячоліття н. е.:
Прісциан (Priscian, 644—721): « …вони савромати живуть поблизу сарматської річки Танаїс, з ними межують також сінди й кімерійці» ;
Руфій Фест Авіен (Ruf. Fest. Avien, 852—891): « найближчі до Танаїсу місцевості займають кімерійці й сінди» ;
Діонісій (Dion., 652—710): « …у Савроматії ж, як сусіди, живуть сінди, кімерійці, керкетії, торети…»
Також існують вавилонські, урартські, іудейські, перські писемні джерела про кімерійців.
 
Походження болгар й валлійців. Вчені говорять про походження булгар від кімерійців (кімерії). На це вказують записи у античній «Історії монаха Спиридона» й у «Історії Зографа» (Зографський монастир), кімерійський цар Колед, мав двох синів: Брема та Болга. Після війни зі скитами, частина кімерів переселилася на захід, де Брем захопив західно-європейські землі. Кельти та бритони стали наступниками Брема. Це підтверджується самоназвою кельтського народу валлійці Британії — кимри. Інша частина кімерів на чолі з Болгом, за свідченням цих джерел, переселилися на південь й оселилися на Балканах. Археологічні розкопки виявили столицю Болга Казанлак у центральній Болгарії.

Твори