Литовці

 

Литовці (самоназва лит. lietuviai, одн. лит. lietuvis) — європейський народ, більша частина якого проживає в Литві.
 
Походження. Основою формування литовців були балтійські племена, предки яких, ототожнювані з носіями неолітичної культури човноподібних сокир, проникнули в басейн рік Німан і Даугава в першій половині 2-го тисячоліття до нашої ери, асимілювавши місцеве населення. На початку нашої ери тут сформувалися племена, що ввійшли пізніше до складу литовців,— власне литовці, або аукштайти, жемайти, скальви й надруви, а також частина судавів, південні групи куршів, земгалів і селів, частина північних прусів (бартів, нотангів, сембів). Скальви, надруви й частина пруссів утворили в XVI столітті субетнічну групу летувинників (литовників).
 
В IX—XII століттях формуються державні утворення — князівства-„землі“: Делтува, Каршува, Летува та інші, об'єднані в першій половині XIII століття у Велике князівство Литовське, включаючи північно-західні області Білорусії (так звану Чорну Русь), з другої половини XIII століття — західно-руські землі, до середини XV століття — аж до Верхнього Подніпров'я й верхів'їв Оки й Волги. В XII—XIV століттях Литва вела боротьбу з агресією Тевтонського ордена, що захопив в 1283 землі прусів і в 1382—1398 — Жемайтію. Після прийняття католицтва в 1387 підсилюються зв'язки Литви з Польщею, що привели до утворення в 1569 єдиної польсько-литовської держави — Речі Посполитої — і посиленої полонізації литовської феодальної верхівки. Літературна мова почала складатися на основі аукштайтського діалекту з XVII століття.
 
В 1795—1815 етнічна територія литовців увійшла до складу Російської імперії. В 1919 утворена незалежна Литовська республіка, в 1940—1990 — Литовська РСР у складі СРСР. У березні 1990 Верховна Рада республіки прийняла Акт про відновлення Литовської держави, у травні — Декларацію про державний суверенітет Литви.
 
Заняття. Основне традиційне заняття Литовців — орне землеробство (жито, ячмінь, овес, пшениця, горох, льон, з кінця 18 століття — картопля). Стародавні знаряддя — двозуба соха, борона-суковатка, витиснута в 19 столітті плетеної, потім рамною бороною, коса (у західних районах), у центральних — напівкоса (коса з короткою рукояткою), у східних — зубчастий серп; молотили ціпами й дерев'яними ковзанками. Були розвинені конярство, розведення великої рогатої худоби й свиней. Традиційне бортьове бджільництво в 16-19 століттях змінилося на колодне, а наприкінці 19 — 1-й половині 20 століття — на рамне. На морському узбережжі розвивається рибальство. Традиційні ремесла — ткацтво, вишивка, ковальське, обробка дерева, різьблення по дереву, плетиво, гончарство.
 
Житло. Найдавніший тип поселення — село з купчастим плануванням, в 16 столітті поширилося вуличне планування, в 19-20 століттях — однодворки (на заході вони відомі зі стародавності). Садиба складається з житлового будинку (у селах він ставився торцем до вулиці, перед ним розбивався квітник) і господарських будівель (комори-кліті, клуні, лазні, скотарні), розташованих навколо відкритого двору. Планування садиб у селах носять більше строгий характер, чим на хуторі з розкиданими господарськими будівлями. Найдавніший тип житла (нумас), що служило також хлівом, — однокамерна срубная будівля з відкритим вогнищем у центрі й димовому отворі в ковзані даху — за археологічним даними відомий з 1-го тисячоріччя нашої ери, з 16 століття використається в основному як господарська будівля й приміщення для худоби. На сході поширюється курна хата з холодними прибудов-сіньми.
 
До 19 століття формуються 3 традиційних типи литовського житла: жемайтский на заході, аукштайтский на сході й південно-сході, занеманский. Жемайтский срубный будинок (троба) сходить до стародавнього нумасу: має четырехскатную дах, іноді з димовими отворами; у центрі — нежиле приміщення з вогнищем (каминас), на якому тепер готовлять корм худобі (спочатку — єдиним вогнищем у будинку), по сторонах — житлові кімнати, тепер опалювальні печами-голландками. Занеманский будинок (гринча) близький до жемайтскому, має довгий вузький корпус із ґанком у довгій стороні, що веде в покрову, і додатковим входом з торця, що веде в робочі приміщення, дах двосхила, пологому, солом'яному, черепичному або тесова, у центрі будинку — кухня із сіньми, з однієї сторони від них — спільна кімната для повсякденних робіт із хлібною піччю й опалювальними лежанками, з іншого боку — спальня й приміщення для гостей. Аукштайтская хата (пиркя) має прототипом курну хату, відому в Латгалії, у західних росіян і білорусів. Складається з житлової хати із чорною російською піччю, сіней і холодної світлиці-камори. В 1-й половині 20 століття поширилися сільські будинки сучасного планування типу котеджів.
 
Одяг. Традиційний жіночий одяг — довга сорочка, широка спідниця (звичайно 2-3), фартух, тканий або плетений пояс, по святах — безрукавка. На голові дівчини носили вінки зі стрічок і галуна, іноді — на твердій основі, заміжні жінки — полотенчатий убор-намітку. З 2-й половини 19 століття поширилися чіпці й хустки. Одяг прикрашався вишивкою, були поширені срібне, бурштинове, коралове й скляне намисто. Верхній одяг — покрывало-скара, узимку — сермяги, овчинні кожушки. По покрої, розцвіченню й техніці виготовлення тканин виділяються 6 основних варіантів костюма: жемайтский, аукштайтский, дзукский, клайпедський, капський і занавикський.
 
Чоловічий одяг раніше втратив національну специфіку, ніж жіночий: він складався з полотняної сорочки, полотняних, сукняних або напівшерстяних штанів, жилета, полотняного або сукняного каптана, валяного капелюха; узимку носили сермягу, овчинні шуби й кожушки. Традиційне робоче взуття Литовців — постоли, шкіряні постолы, у західних районах Литви також дерев'яні башмаки (клумпяй), у святкові дні — чоботи. У сучасному одязі використаються народний орнамент і колірна гама; збереглися традиції в'язання візерункових рукавичок, панчоха й т.п.

Кухня. У литовській кухні багато молочних і м’ясних страв. Проте найчастішими у наш час є страви із картоплі: з неї, наприклад, варять кашу з оселедцем, морквою і крупою, готують запіканки. «Кугеліс» –  запіканка із сирої тертої картоплі, до якої додають кип'ячене молоко і підсмажене сало. "Цепеліни" – овальні зрази з тертої віджатої сирої картоплі з додаванням вареної, а також начинками.

Кожен регіон Литви має свої кулінарні особливості: у Аукштайтії печуть великі млинці з борошна або тертої картоплі; на півночі Жемайтії на сніданок частою є борошняно-картопляна каша; у центральній частині Литви готують вареники з м'ясом, салом або сиром. З напоїв поширене пиво, домашнє вино з ягід і фруктів, раніше часто вживали березовий і кленовий соки. Торт «шакотіс» (готується на рожні) і печиво «хмиз» – популярні десерти. 
 
Фольклор. У литовському селі були сильні общинні традиції — помочи (галка), сябровство, посиденьки й т.п. До 13-14 століть переважали більші родини, пізніше більша патріархальна родина змінилася малої. У традиційних сімейних відносинах головну роль грав батько, двір передавався в спадщину старшому синові або зятеві.
 
У весільних обрядах особливу роль грав сват (пиршлис) і кінний глашатай (квеслис), що оповится про весілля. Традиційна весільна обрядовість багата піснями, жартівними діалогами, іграми. Важливе значення мали календарні свята з ряженням на Святки й Масницю, гулянки з багаттями, гойдалкою й т.п. на Іванів день й ін. Традиції народних гулянок зберігаються дотепер. Для народного мистецтва характерні дерев'яна скульптура, художнє ткацтво, кування, обробка янтарю. Найвідоміші твори фольклору — пісні-дайни, трудові, обрядові, сімейні, воєнно-історичні й ін.
 
З початку 20 століття влаштовуються свята пісень, вселитовські — з 1924. Багатий казковий фольклор, що вплинув на професійне мистецтво (поема й балет на сюжет казки «Егле — королева вужів»). У фольклорі численні етіологічні перекази, релікти древніх міфів (про громовника Перкунасе й ін.).

Найвідоміші представники


Твори