Гоголь Микола

1809 — 1852

Гоголь Микола Васильович
(1 квітня 1809 — 4 березня 1852)
Прозаїк, драматург, публіцист

Письменник-мислитель, котрого вважають своїм два народи — український і російський, — народився в сім'ї дрібнопомісного дворянина Василя Гоголя-Яновського. Батько його володів тисячею десятин землі і трьома сотнями кріпаків у селі Василівка Миргородського повіту на Полтавщині.

За переказом, Микола народився в обозі, дорогою з Василівки до Великих Сорочинців: Марія Гоголь, мати, їхала до лікаря Трохимовського у зв'язку з очікуваними пологами. Микола був одним із дванадцятьох дітей Марії Іванівни, п'ятеро з яких у різному віці померли.

Шість тижнів немовля було в Сорочинцях, потім його привезли до Василівки-Яновщини, маєтку Гоголів.

Марія Іванівна теж була з дрібнопомісного дворянства — із роду Косяровських, які володіли сусіднім селом Яреськи. Василь Опанасович служив чиновником на Полтавському поштамті, а також управителем у сусіди-вельможі (родича своєї дружини) Дмитра Трошинського, маєток якого — Кибинці — стояв неподалік Василівки. Трошинський був палким театралом і завів у маєтку дворовий театр, де ставили давні трагедії, а також сучасні п'єси ("Ябеда" В.Капніста, "Недоросток" Д.Фонвізіна та ін.). Василь Гоголь писав для театру Трошинського комедії українською мовою, котрі (особливо "Собака-вівця" та "Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом") часто ставили й інші аматори через дефіцит українського репертуару.

Помер Василь Опанасович у 1825-му.

У 1808 р. брати Іван та Микола Гоголі вступають до Полтавського повітового училища, але після смерті Івана дальше навчання Миколи відбувається вдома: приватний учитель Г.Сорочинський готує його до Ніжинської гімназії вищих наук, відкритої 1820 р. Курс навчання був розрахований на дев'ять років. Плата величезна — тисяча карбованців за рік, але, завдяки Трощинському, попечитель гімназії зарахував Гоголя "на казенний кошт".

Опікун навчального закладу, О.Безбородько, залишив опис незабутнього враження, справленого юним Гоголем, який вступив туди 1821 p.: "Його поява у ліцеї запам'яталася однокашникам як комічне видовище. Новачок був закутаний у шуби, свитки, ковдри, їх довго розв'язували, й коли нарешті розв'язали, то перед очима присутніх постав непоказний довгоносий хлопчик, який боязко озирався на всі боки. Із його вух стирчала вата. Він одразу ж забився на останню парту і просидів там кілька років, ні з ким не вступаючи у близькі стосунки, нікому не довіряючи своїх сердечних таємниць".

У науках юнак не вирізнявся старанністю, тому, оцінюваний за існуючою шкалою успішності — "тупий, посередній, порядний, добрий і дуже добрий", — найчастіше мав у реєстрі записи щодо своєї особи "тупий" і "посередній", що цілком узгоджувалося з прізвиськами, даними йому товаришами за його відлюдкуватість — "таємничий карла" і "мертва мисль".

Проте інтерес до літературної творчості проявився у Гоголя вже в гімназійні роки. В будинку інспектора закладу професора римського права М.Бєлоусова, де жив майбутній доктор права П.Редькін, по сумісництвом інспектор трупи Храповицький відгукнувся про новоявленого кандидата в артисти в такий спосіб: "...присланий на іспит Гоголь-Яновський виявився цілком нездатним не тільки до трагедії або драми, а й навіть до комедії".

Лише в листопаді 1829 р. йому пощастило влаштуватися чиновником у Департамент державного господарства і громадських будівель на посаду писаря. У квітні 1830-го він переходить у департамент уділів, звідки через рік, дослужившись лише до посади помічника столоначальника, звільняється з атестацією: "Поведінки був відмінної і обов'язки свої виконував ретельно". Необхідних коштів для існування чиновницька посада не давала, та й ходити на роботу в поношеному одязі було принизливо. "Скромніше за мене навряд чи хтось живе у Петербурзі", — пише він 2 квітня 1830 р. "Я трохи звик до морозу й відбув усю зиму в літній шинелі".

Проте він регулярно відвідує Академію мистецтв, займаючись там живописом. У літературних заняттях переходить від мрійливо-романтичних поем на кшталт "Ганса Кюхельгартена" до відображення життя народу. Він вирішує виступити з повістями про те, що знав і бачив з дитинства. "...Тут так цікавить усіх все малоросійське", — писав він до матері ще у квітні 1829-го. Тепер же, працюючи над циклом повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки", він просить матір написати кілька слів про колядки, Івана Купала, русалок: "Безліч побутує поміж простого люду повір'їв, страшних переказів, легенд, різних анекдотів... Усе це буде для мене надзвичайно захоплюючим".

Перша повість "Вечорів..." — "Басаврюк, або Вечір напередодні Івана Купала" — з'явилася в лютневій і березневій книжках журналу "Отечественные записки" за 1830 р. Щоправда, власник часопису П.Свиньїн виправив повість так, що М.Гоголь відмовився від публікації її під своїм ім'ям. У альманасі "Северные цветы" 1831 p. з'являється глава з історичного роману "Гетьман" (залишився незакінченим). Гоголь звертає на себе увагу літературної громадськості столиці. Виникають літературні знайомства — з письменником і критиком О.Сомовим, В.Жуковським, П.Плетньовим. Останній влаштовує його в Патріотичний інститут для офіцерських дочок учителем історії. Гоголь перебирається на нову квартиру, в будинок Звєркова на розі Столярного провулка та Катерининського каналу. Тут він продовжує роботу над першою книгою "Вечорів на хуторі біля Диканьки".

Наприкінці травня 1831 р. Гоголь познайомився з О.Пушкіним, у котрому знайшов товариша і творчого наставника. Влаштувавшись на літо домашнім учителем у Павловського, він майже щодня бачився з Пушкіним та Жуковським. Закінчував "Вечори...", від яких і Пушкін, і загал були в захопленні.

Ліричний образ України, створений Гоголем у "Вечорах...", назавжди ввійшов у європейську літературу. Захоплено зустрів їхню появу й молодий, іше маловідомий критик В.Бєлінський, якому теж судилося зіграти не останню роль у житті Гоголя. Детально аналізуючи надалі кожен новий твір, нав'язуючи загалові своє бачення, "несамовитий" Віссаріон водночас втручатиметься в життя письменника, його стосунки з друзями й суспільством, ускладнюючи й без того серйозну душевну кризу Гоголя.

Уже в другій частині "Вечорів..." (1832) ліричні й героїчні картини України змінюються першими спробами "викривальних портретів" обивателів-"існувателів", м'який іскрометний гумор потроху поступається місцем безжальній сатирі й сарказму.

Нащадок запорожців, він оспівав подвиги козацтва, своєю неповторною мелодійною прозою, що увібрала все багатство словесних барв живої народної мови, створив надзвичайно мальовничий портрет України. Водночас М.Гоголь — син маловідомого українського драматурга — мріяв стати "великоруським" письменником. Може, саме в неприйнятті його росіянами криється джерело викривальної гіркої "російської прози". Адже "маленькі люди" — це й сам Гоголь, його трагічне самовідчуття перших петербурзьких років. І всі інші персонажі — бачені ним, відчуті у спілкуванні, осмислені й усвідомлені безсонними затхлими ночами в холодній постелі під клаптиковою ковдрою та поношеною літньою шинеллю... Він мріяв стати рідним сином російської літератури, а залишився провінційним хлопчиком із притулку, який нишком мститься мачусі за нещирість і зверхність, із якими його пускають до парадних кімнат...

Гоголь довго не підписував твори власним ім'ям. Для авторства "Вечорів..." вигадав колоритний народний персонаж — пасічника Рудого Панька. 1831 р. в "Литературной газете" були надруковані глава з повісті "Страшний кабан" за підписом П.Глечика, стаття "Кілька думок про викладання дітям географії" за підписом Г.Янова і стаття "Жінки", під якою вперше з'явилося прізвище письменника.

Після "Вечорів..." Гоголь став відомим і модним письменником, і міг цілком присвятити себе творчості. Він пише низку повістей, об'єднаних пізніше у збірник "Миргород". Влітку 1832 р. знайомиться в Москві з М.Погодіним, С.Аксаковим, М.Щепкіним, М.Максимовичем. Тоді ж, уперше за час життя в Петербурзі, Гоголь приїжджає до Василівки (звідки восени іде назад із молодшими сестрами Ганною та Єлизаветою, щоб улаштувати їх учитися в Патріотичний інститут).

Гоголь трудився також над історією України, планував створити солідну історико-географічну працю "Земля і люди", на початку 1834 р. клопотався про одержання кафедри історії в Київському університеті, збираючись переїхати до Києва... Але за сприяння П.Плетньова його затвердили ад'юнкт-професором Петербурзького університету, де він одержав два курси — історії середніх і стародавніх віків. Результатом науково-викладацької діяльності Гоголя стала низка статей історико-культурологічної тематики, вміщених до збірки "Арабески" (1835).

1833 р. в Петербурзькому великому театрі було інсценізовано одну дію повісті з "Вечорів на хуторі біля Диканьки" — "Ніч перед Різдвом".

Того ж року Гоголь читав О.Пушкіну повість "Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем", про котру той відгукнувся як про твір "дуже оригінальний і дуже кумедний".

Згодом у "Современнике" з'являться повісті "Коляска" і "Ніс".

1834 р. заслуги Гоголя перед літературою були відзначені обранням його дійсним членом Товариства любителів російської словесності.

1835 р. вийшла у світ перша частина збірника "Миргород. Повісті, які служать продовженням "Вечорів на хуторі біля Диканьки", із творів якого особливу славу принесли "Старосвітські поміщики" й "Тарас Бульба". Останній і донині залишається неперевершеним гімном Україні, її героїчному народові, її безсмертному духу. Слід зазначити, що в "Тарасі Бульбі" — вперше в літературі! — Гоголь дає емоційні й напрочуд точні розгорнуті описи українських танців (танцю — як вираженню внутрішнього стану й народного менталітету — присвячені й деякі фрагменти у "Вечорах..." та в "Арабесках").

Улітку 1835 р. письменник знову вирушає до Василівки, а звідти — в Київ до М.Максимовича, де починає роботу над "Мертвими душами". Їх Гоголь пише болісно довго, несподівано для себе самого потрапивши в пастку власної сміливості.

Ще у 1833-му він задумує комедію, повну "злості, сміху та солі". Спочатку це п'єса "Володимир третього ступеня", залишена в передчутті цензурних перешкод. Потім з'являються "Женихи" (пізніше перероблені на "Одруження") — викриття провінційних родинних стосунків. Нарешті, 1835 р. протягом кількох місяців він пише один зі своїх найвизначніших творів — комедію "Ревізор".

Першу її редакцію Гоголь блискуче читав на вечорах у В.Жуковського у грудні, а 19 квітня 1836 р. відбулася прем'єра комедії в Олександринському театрі. Кожна постать комедії, аж до другорядних, була настільки переконлива й типова, що буквально з першої появи на сцені персонажі "Ревізора" стали загальновживаними іменами-прізвиськами. Столична публіка, яка переповнила театр на прем'єрі, впізнала себе не без обурення. Реакційна критика повстала проти автора, звинувачуючи його в наклепі — на чиновників, на добропорядних громадян, на суспільство загалом. Зате Москва зустріла п'єсу захоплено.

Атмосфера, що склалася навколо Гоголя після виходу у світ "Ревізора", гнітила і дратувала письменника. Не знаходячи в собі сил для відкритої боротьби, 6 червня 1836 р. він їде за кордон.

У Швейцарії він береться до роботи над "Мертвими душами", особливо інтенсивно працює над ними в Парижі. Тут у березні Гоголь одержує звістку про смерть О.Пушкіна. Вражений, не знаходячи собі місця, в березні 1837 р. він їде до Рима, де проживе близько двох років, періодично виїжджаючи до Німеччини та Швейцарії на лікування. Справою його життя стають "Мертві душі". Проте ностальгія жене його з Рима, й у вересні 1839 р. Гоголь з'являється в Москві, де залагоджує свої сімейні справи. Зустрічається з друзями, відвідує виставу "Ревізора" в Малому театрі, але, коли після третьої дії зал починає викликати автора, втікає з приміщення...

Знову виїхавши за кордон 18 травня 1840 p., письменник закінчує "Одруження" й перший том "Мертвих душ". В жовтні 1841-го він повертається до Росії, сподіваючись будь-що надрукувати свій новий твір. Від видання поеми в Москві доводиться відмовитися — голова московського цензурного комітету, такий собі Голохвастов, уже сам заголовок поеми визнав "незручним для друку, оскільки душа безсмертна".

Потай від Погодіна й Шевирьова, які "опікували" Гоголя з моменту його приїзду, письменник зустрічається в Москві з Бєлінським і передає через нього рукопис до Петербурга. Цензор Нікітенко під тиском літературних кіл пропустив поему, вимагаючи зняти тільки "Повість про капітана Копєйкіна".

Поява наприкінці травня 1842 р. першого тому "Мертвих душ" знову розділила Росію на два табори. Безкомпромісна сатира Гоголя була зустрінута злісним цькуванням реакційної частини суспільства. Затяті реакціонери Полєвой, Сенковський і Булгарін намагалися очорнити письменника й довести, що його твір не має нічого спільного з російською дійсністю. "Друзі" з ліберального слов'янофільського табору — Аксаков і Шевирьов — намагалися приглушити гостроту соціального звучання поеми, запевняючи, що Гоголь не мав на меті писати сатиричний твір викривального характеру. Натомість Бєлінський дав чітке концептуальне трактування "Мертвих душ". Услід за ним Герцен писав: "Поезія Гоголя — це крик жаху та сорому, який видає людина, принижена від ницого життя, коли раптом помічає у дзеркалі своє оскотинене обличчя".

На відміну від героїзованого українського народу, побачений письменником за страшною постаттю поміщицької імперії народ російський є, здебільшого, або споєний, деморалізований рабською психологією кріпак, або ті самі мертві селяни, котрих скуповує Чичиков. Лише в ліричних відступах і пейзажах поеми проступає інша Росія.

1843 р. в Петербурзі вийшли "Твори" М.Гоголя в чотирьох томах, Що дало йому деякий прибуток. Письменник доручив П.Плетньову і С.Шевирьову на ці кошти створити Фонд допомоги бідним талановитим студентам Петербурзького і Московського університетів.

З 1845 р. твори Гоголя починають публікувати в Європі: чеською мовою видані "Старосвітські поміщики" й "Ніс"; французькою — "Тарас Бульба", "Записки божевільного", "Коляска", "Старосвітські поміщики" і "Вій"; через рік німецькою — "Мертві душі", "Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем", "Тарас Бульба", "Записки божевільного", "Коляска", "Старосвітські поміщики", "Вій"; 1847 р. — "Тарас Бульба" датською мовою.

Останні десять років життя письменника були обтяжені як серйозною душевною кризою, так і болісними творчими пошуками. Він задумує в наступних частинах "Мертвих душ" показати моральне переродження своїх героїв, намалювати перспективи відновлення суспільства й держави. Водночас працює над другою редакцією "Ревізора". Намагаючись порозумітися з публікою, він закінчує в Римі, куди виїхав із поетом М.Язиковим улітку 1842-го, мініатюру "Театральний роз'їзд", де дає своє обґрунтування комедії "як дзеркала суспільного життя" й наводить погляди різних верств щодо своєї п'єси.

Оселившись в Італії, він мандрує по всій Європі: їздить лікуватися до Німеччини, живе то в Ніцці, то в Парижі, ніде не знаходячи ні душевного спокою, ні поліпшення здоров'я.

Ідея "світлої Росії", в ім'я якої він почав писати другу частину "Мертвих душ", бачиться йому настільки утопічною, шо в липні 1845 р. він спалює декілька глав готового рукопису. Під впливом усе зростаючих релігійних настроїв Гоголь знов і знов намагається переосмислювати свої твори — пише в 1846—1847 pp. "Розв'язку "Ревізора", потім — "Доповнення до розв'язки "Ревізора". Але його моралізаторські потуги зустрічають опір з боку найближчих друзів. М.Щепкін категорично відмовляється від постановки "Розв'язки" й відмовляє М.Гоголя друкувати її...

Наляканий висновками, що неминуче випливали з його кращих творів, ізолювавши себе в Європі від прогресивних віянь, підтримуючи листування з обмеженим колом друзів, Гоголь у січні 1847 р. видає "Вибрані місця з листування з друзями", передмовою до яких ставить заповіт, написаний у Гамбурзі 1845 р. — саме тоді, коли спалював рукопис "Мертвих душ". Нову книгу склали листи, адресовані П.Плетньову (ректору Петербурзького університету, видавцеві журналу "Современник"), С.Шевирьову (професору Московського університету, співробітнику погодінського "Москвитянина"), В.Жуковському, М.Язикову, О.Толстому та ін., а також статті про О.Пушкіна, М.Карамзіна, про російську поезію тощо. "Душа моя знемогла, я думав, що у книзі моїй — швидше зерно примирення, а не розбрату", — писав Гоголь в "Авторській сповіді". "Мені тільки здалося безсумнівною істиною, що я зовсім не знаю Росії, що чимало змінилося відтоді, як я в ній не був..."

Усвідомлюючи необхідність повернення на батьківщину, щоб усе побачити на власні очі, письменник у травні 1848 р. після відвідин Єрусалима повертається через Одесу до Василівки. А у вересні ненадовго приїжджає до Петербурга, де знайомиться з Некрасовим, Гончаровим та іншими співробітниками "Современника". Проте ця зустріч залишає в усіх якесь відчуття ніяковості, вимушеності. Гоголь їде до Москви, де живе спочатку в М.Погодіна, а потім — в О.Толстого.

Він постійно переробляє рукопис, але так і не може дописати твору. Влітку 1849-го він читав глави другого тому Аксаковим в Абрамцево, проте все бачилося Гоголю непереконливим. Душевна криза зростала.

Досі незрозумілою в житті письменника є роль графа О.Толстого, в сім'ї котрого він жив у останні роки. За його словами, в ніч на 11 лютого, за десять днів до смерті, Гоголь спалив другий том "Мертвих душ" та інші рукописи. Вціліли тільки листи Пушкіна, Жуковського та його особисті. Вранці Гоголь нібито сказав графу Толстому: "Уявіть, який сильний злий дух! Я хотів спалити папери, давно вже на те призначені, а спалив глави "Мертвих душ!"... Серед паперів, що залишилися в будинку по смерті Гоголя, були виявлені чернетки перших чотирьох глав "Мертвих душ" і ще однієї глави, не позначеної номером. С.Шевирьов, літератор і друг Гоголя, підготував їх до друку, і вони були видані 1855-го — в перший рік правління Олександра II.

Останні два тижні життя Гоголь нічого не їв, тільки пив воду, розведену червоним вином. Помер він 21 лютого 1852 р.

Як свідчить теща М.Погодіна, яка була поруч із письменником до самої його смерті, в останні хвилини він вимагав: "Драбину! Швидше драбину!" Куди поспішав піднятися Гоголь в останню мить життя, ми ніколи не дізнаємося...

Усе майно, що залишив по собі Гоголь, окрім різноманітних дрібниць, — шуба, шинель і годинник, а також 170 карбованців 10 копійок від продажу книг. Справжнім багатством великого письменника був його портфель із рукописами.

Труну з тілом було виставлено для прощання в церкві Московського університету. Віко закрив М.Щепкін. Похорон відбувся на третю добу — 24 лютого — на цвинтарі Свято-Данилового монастиря (знесений 1932 р. у зв'язку з реконструкцією Москви).

Несподівана, швидка й загадкова смерть Гоголя викликала багато пліток і пересудів. Так, І.Тургенев писав С.Аксакову: "... мені справді здається, що він помер, бо наважився, захотів померти, що це самогубство почалося зі знищення "Мертвих душ".

Біля Гоголя в останній період його життя перебував О.Тарасенков, відомий медик, автор низки праць із психіатрії. Він познайомився з Гоголем за місяць до його смерті і брав участь в останньому лікарському консиліумі. Ні Тарасенков, ні інші лікарі не помітили нічого особливого у стані організму письменника.

Під час перепоховання в 1931 р. останків М.Гоголя на кладовищі Новодівичого монастиря, коли в живих не залишилося жодного з тих, хто знав його особисто, поповзли чутки, ніби письменника поховали у стані летаргічного сну. Викликано це було тим, що коли труну відкрили, череп був повернений набік. Інших змін положення тіла зафіксовано не було. На новій могилі згодом було встановлено новий пам'ятник із погруддям письменника, а фрагменти першого пам'ятника — хрест-Голгофу — розшукала і встановила на могилі свого чоловіка вдова Михайла Булгакова.

(За науковими матеріалами Юрія Павленка)

Дмитрий Овсянико-Куликовский: "Гоголь «по-своему—живо и болѣзненно — чувствовалъ тяготу существованія при данныхъ порядкахъ, отношеніяхъ, нравахъ, и, можно сказать даже, ему, по особенностям его душевной организаціи, было тошнѣе жить среди господствовавшей умственной тьмы и нравственной слѣпоты, чѣмъ многимъ и многимъ, в том числе и кое-кому изъ тѣхъ, которые принадлежали къ передовымъ и просвѣщеннѣйшимъ людямъ эпохи».

На сайті доступні твори:

Повести:
Вечера на хуторе близ Диканьки
Вечера на хуторе близ Диканьки (Из ранних редакций)
Рим
Отрывки

Миргород:
Вий
Старосветские помещики
Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем

Петербургские повести:
Невский проспект
Нос
Портрет
Шинель
Записки сумашедшего

Ніч проти Різдва (переклад)
Тарас Бульба (переклад)
Вій (переклад)
Із малоросійських пісень (про Миколу Гоголя)

Мертвые души
Литературные мемуары. Гоголь в воспоминаниях современников
Ревизор
Коляска
Женитьба
Театральный разъезд
Ночи на вилле
Жизнь
Записная книжка, 1841-1844
Записная книжка, 1846-1851
Отрывки
Драматические отрывки и отдельные сцены

Письма:
Выбранные места из переписки с друзьями
Заметки, наброски, предсмертные записи Гоголя
Искусство есть примирение с жизнью. Письмо к В.А.Жуковскому
Карамзин
Несколько слов о Пушкине
Белинский Виссарион. Письмо Н. В. Гоголю

О божественном:
Размышления о Божественной Литургии
Молитвы

Трактаты:
Правило жития в мире
О тех душевных расположениях...

Вечори на хуторі біля Диканьки
Мертвые души
Пам'ятник Миколі Гоголю у Харкові

Сковорода, Шевченко, Гоголь: версії Ю. Барабаша (у книзі В. Панченка "Неубієнна література")
Филипович Павло. Українська стихія в творчости Гоголя

Видання та твори


Тарас Бульба Тарас Бульба

Ступка Богдан, Роговцева Ада, Гоголь Микола

Мертвые души Мертвые души

Гоголь Микола

Вій (переклад) Вій (переклад)

Гоголь Микола

Гоголь М.Вий Гоголь М.Вий

Гоголь Микола

Гоголь М.Мертвые души Гоголь М.Мертвые души

Гоголь Микола

Белінський В.Письмо Н. В. Гоголю Белінський В.Письмо Н. В. Гоголю

Белинский Виссарион, Гоголь Микола

Молитвы Молитвы

Гоголь Микола

Українська душа Москви Українська душа Москви

Максимович Михайло, Щепкін Михайло, Бодянський Осип, Гоголь Микола, Шевченко Тарас, Мельниченко Володимир

Коментарі