Станкович Євген

1942 — наші дні

Станкович Євген Федорович
(Нар. 19 вересня 1942)
Композитор

Українську музику нині неможливо уявити без творів Євгена Станковича. Симфонія, балет, інструментальний концерт, музика до кінофільмів, камерні твори, фольк-опера, масштабні вокально-симфонічні полотна, програмні композиції - у кожній з цих жанрових сфер Станкович сказав своє вагоме слово. Досягнення композитора визнані суспільством: він - лауреат Державної премії України ім.Т.Г.Шевченка (1977), володар численних національних та міжнародних мистецьких відзнак, серед яких премії фольклорного конкурсу Європейського радіо (1986), Міжнародної трибуни композиторів ЮНЕСКО (1985), диплом Тбіліського міжнародного фестивалю за кращу музику (1993), театральна премія „Київська пектораль" (2000), звання лауреата Премії ім. Артемія Веделя (2001) та Всеукраїнської премії „Визнання" (2002)... Однак масштаб і реальне місце митця у національній та світовій культурі визначаються не стільки званнями та нагородами (це  — лише наслідок), скільки духовною енергією його музики, її змістовою глибиною і технічною довершеністю. Можна з повним правом стверджувати, що Євген Станкович — український композитор світового масштабу: український — бо національна компонента (чи то фольклор, чи то вітчизняна професійна традиція) є найважливішим джерелом його творчості; світового — бо творчі досягнення Станковича давно вийшли за межі національного виміру, ставши загальнолюдським надбанням.

Євген Станкович народився 19 вересня 1942 року у місті Свалява на Закарпатті. Професійний шлях музиканта проліг через Ужгородське (творчий наставник — С.Мартон) та Московське (клас М.Сидельникова) музичні училища, Львівську (клас А.Солтиса) та Київську (клас Б.Лятошинського та М.Скорика) консерваторії. Нині Є.Станкович завідувач кафедри композиції Національної музичної академії України ім.П.Чайковського, дійсний член Академії мистецтв України.

Хорова музика у творчому доробку композитора займає значне місце. Як компонент виконавського складу, хор входить до масштабних вокально- симфонічних композицій митця Симфонії №3 „Я стверджуюсь" (1976), Каддиш-реквієму „Бабин Яр" (1991), „Чорної елегії" (1991), „Панахиди за померлими з голоду" (1992), „Слові о полку Ігоревім" (2001). Хор акапельний – мішаний, чоловічий, жіночий – є самостійним та самодостатнім „інструментом" жанрового розмаїття власне хорової музики Станковича, до якої належать і обробки народних пісень, і хоровий концерт, і Літургія, і одночастинні хорові композиції, і хорова симфонія. Фольк-опера Станковича „Коли цвіте папороть", точніше, її друга дія – „Купало" – стала основою для самостійного хорового варіанту твору, здійсненого Миколою Гобдичем. Отже, хорова складова постійно присутня у творчості Є.Станковича – чи то у чистому вигляді, чи то як одна з барв палітри митця, чи то як основа для виконавських варіантів життя його музики.

Зверненню Станковича до "чистого" хорового жанру, як правило, сприяє його спілкування з певним хормейстером, орієнтація на певний хоровий колектив чи пряме замовлення. Так, "Симфонія- диптих" на вірші Т.Г.Шевченка (1985) з'явилась у результаті співпраці композитора з відомим хормейстером В.Іконником, який запропонував Є.Станковичу написати музику до навчально-документального фільму на історичну тему. Фільм не відбувся, проте музика, спочатку тільки "Плач Ярославни", а трохи згодом – повний варіант, що складається з двох частин і утворює хорову симфонію, зажила власним життям у виконаннях капели "Думка" та хору "Київ". Хоровий концерт "Господи, Владико наш" (1998) було написано на прохання художнього керівника капели "Думка" Євгена Савчука. " Це мені здалося цікавою ідеєю, - говорить Є.Станкович, – тому що текст зі Святого Письма можна було обирати вільно. У концерті я не хотів бути ані новатором, ані консерватором, не хотів писати з орієнтацією на традиційний церковний спів, який, на мою думку, придатний лише для служби. Я вирішив: якщо буду робити концерт, то робитиму так, як це важливо для мене, для людини, що живе у цьому світі. У концерті я сповідав, умовно кажучи, естетику БортнянськогоБерезовського – Веделя...".

Ініціатором написання Псалмів та Літургії став Микола Гобдич. На хоровому фестивалі "Золотоверхий Київ", очолюваному ним, щороку проходить концерт-портрет одного сучасного композитора. У 2000 році такий концерт було присвячено хоровій музиці Євгена Станковича. Три Псалми, за задумом М.Гобдича, повинні були виконуватися послідовно жіночим, чоловічим та мішаним хором. " Я переслухав багато музики, яка наближена до канону і вже віддає анахронізмом, за винятком творів великих композиторів, – згадує Є.Станкович. – За взірець собі я обрав Баха, музику якого дуже багато слухав у різних країнах і в концертному виконанні, і в церквах. Практично всі його твори вражають колосальною енергією, творчою свободою, – тим, чим володіють одиниці. Це був той маяк, що притягував мою думку".

Обробки історичної пісні "За Кубань іду" та щедрівки "Ой по городу все маки цвітуть" виникли у творчій співпраці з канадським хормейстером, керівником хору ім.О.Кошиця Володимиром Климківим. " Климків просив написати для чоловічого хору драматичну п'єсу, таку, щоб вона була емоційно насичена, — згадує Станкович. – Він дав мені можливість познайомитися з рукописами Кошиця, які зберігаються у Вінніпезі. Виявилось, що там величезна кількість народних пісень, записаних Кошицем на Кубані. Серед них були такі, яких я ніколи не чув. Кажуть, що світ вже перестав цікавитись фольклором. Це нонсенс. Просто фольклор у композиторській творчості країн Західної Європи використовується вже по декілька століть. Ніби то класичні танці – куранта, алеманда, сарабанда - давно опановані професійним мистецтвом. З нашим фольклором, так само, як з фольклором угорців, фіннів, прибалтів, грузинів, треба працювати ще не одному поколінню композиторів. Зокрема, і з архівом Кошиця, в якому зберігаються справжні перлини...". Обробки колядки "Бог Предвічний" та "Щедрівки", з одного боку, Станкович здійснював, реалізуючи своє програмне твердження про необхідність розробляти національні фольклорні скарби, а з іншого, – орієнтуючись на творчі можливості хору "Київ" ("Щедрівку" я дуже складно зробив, – зізнається композитор, – зробив, саме розраховуючи на майстерність хору Гобдича").

Ще один приклад хорової творчості Станковича, орієнтованої на конкретного виконавця, – "Танок". "Цю хорову п'єсу я написав для хорового фестивалю в Угорщині, – говорить композитор. – Наскільки я знаю, в Угорщині прихильно ставляться до авангардної музики – один Барток чого вартий! Отже, стояло завдання показати віртуозні можливості чоловічого хору – і я вирішував його, спираючись на деякі елементи карпатського фольклору. Варіант виконання, запропонований Миколою Гобдичем, вважаю бездоганним...".

Фольклорна опера "Купало" має свою трагічну історію. У 1979 році Є.Станкович готував прем'єру фольк-опери "Цвіт папороті" (виконавцями були Державний заслужений академічний симфонічний оркестр УРСР під орудою Федора Глущенка та Народний хор ім.Григорія Верьовки, керований Анатолієм Авдієвським). Після генеральної репетиції, яка відбулася у палаці "Україна", прем'єру було відмінено ("мистецтвознавці у цивільному" побачили там прояви так званого "буржуазного націоналізму" – і це у композитора, який виріс на фольклорному грунті і в країні, офіційна естетика якої декларувала опору на народну творчість!). Відтоді один з найкращих оперних творів повністю не виконувався – незважаючи на зміну гасел, політичної ситуації. Микола Гобдич зробив перекладення другої дії опери - "Купало" – для мішаного хору (лібрето О.Стельмашенка, партію ударних аранжував Г.Черненко). Композитор, прослухавши новий варіант, погодився з запропонованою версією. "Купало – це не моя власність, – говорить Є.Станкович, – це обряд, який має багато тисяч років. Там, звичайно, більше половини моїх мелодій, оскільки від обряду збереглися тільки слова... Гобдич зробив свою версію, багато що перекинув у хор, дещо втратилось, а дещо звучить цікаво. Не тільки маса виконавців, а й ідея твору стала трохи іншою – але такий варіант також має право на існування. Для мене важливо, щоб "Цвіт папороті" був виконаний так, як був задуманий та написаний. А поки повного виконання немає – маємо цікавий виконавський варіант хору "Київ".

Хорова творчість Євгена Станковича особливо активно розвивається впродовж останніх років. Це зумовлено розквітом хорової справи в фУкраїні. Композитор завжди прагне виконання, причому гарного виконання, своїх творів. Такого, яке представлене на цих компакт-дисках, де досконалість авторського задуму отримала відповідно досконалу виконавську інтерпретацію хормейстером Миколою Гобдичем та очолюваним ним хором "Київ".

Юрій Чекан, кандидат мистецтвознавства

Доступні твори:
Таємниця Чингісхана
Консонанс. Consonance.2004
Літургія святого Іоанна Златоустого
Твори для скрипки з оркестром
Камерні твори
Хорові твори

Видання та твори


Таємниця Чингісхана Таємниця Чингісхана

Драч Іван, Станкович Євген, Ступка Богдан, Драч Олег, Недашківська Раїса, Романюк Сергій, Степанков Костянтин

Quid pro quo Quid pro quo

Станкович Євген

Коментарі