Зеров Микола

1890 — 1937

Зеров Микола Костянтинович
(26 квітня 1890 — 3 листопада 1937)

Український поет-неокласик, літературознавець, критик та полеміст, блискучий знавець і перекладач античної літератури, лідер українських «неокласиків». 
Не залишив по собі жодного знаменитого твору, але був і залишається, за словами Євгена Сверстюка, однією з наймасштабніших постатей свого часу.
Своєю культурологічною спрямованістю творчість Зерова найтісніше пов'язана з філософсько-поетичним інтелектуалізмом Лесі Українки, а за межами національної традиції – з поезією Рільке та Еліота.
Під час літературної дискусії 1925-1928 років Зеров підтримував погляди Миколи Хвильового, зокрема вважав основною цінністю літературно твору його високу художність, а українську словесність – невід'ємною складовою частиною європейської культури, кращі зразки якої здатні задовольнити найвимогливіший смак.
Свою позицію Зеров зреалізовував і у своїй літературній критиці, «позбавленій ефектів і яскравих приман», і публіцистиці, «укутаній атмосферою 20-х років на Україні» (Євген Сверстюк), і пишучи власну поезію та здійснюючи поетичні переклади.
 
Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в місті Зінькові на Полтавщині, в багатодітній сім'ї вчителя місцевої школі. «Батько вчитель, потім – завідуючий городською школою, нарешті – 1905 року – інспектор народних шкіл, мати – з дрібного землевласницького роду Яреськів – з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство» – пише Зеров в автобіографії. 
 
Молодший брат Миколи – Михайло — став поетом і перекладачем, відомим під псевдонімом Михайло Орест. Ще один молодший брат – Дмитро Зеров – став ботаніком, академіком АН УРСР.
 
По закінченні Зіньківської школи, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях. У 1909-1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
 
1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 року — ще й жіночої гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти.
 
В цей час Микола Зеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури, що сформувався довкола українського графіка та ілюстратора Григорія Нарбута (в майбутньому – один із засновників Української академії мистецтв), на зібраннях якого обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.
 
1920 року одружився із Софією Лободою і почав серйозно замислюватися про наукову діяльність; вийшли підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.
 
«Камена» (1924) – перша збірка віршів Миколи Зерова, до якої було вміщено також перекладний розділ. Автор виправдовував це перед сучасниками потребою розробляти мову і стиль, удосконалювати техніку й синтаксичну гнучкість української поезії, а свої сонети називав «сухарями» на розкішному бенкеті поетичної фантазії. Їй передувала самостійна книга перекладів «Антологія римської поезії», автором обкладинки був сам Григорій Нарбут.
 
Невдовзі з’явився нарис Зерова «Нове українське письменство» (присвячений добі Котляревського-Квітки) і збірник літературно-критичних статей «Ad fontes» («До джерел»). Це його гасло звучало як анахронізм в епоху змін та революцій, проте «він розумів революційне оновлення культури передусім як перегляд і закріплення фундаменту, і якому у нас бракувало відкриття античности», а «розуміння античности і шанування традиції лежать в основі понять європейця як аксіоми» (Євген Сверстюк).
 
«Ми хочемо такої літературної обстановки, – зазначав Зеров, – в якій будуть цінитися не маніфест, а робота письменника; і не убога суперечка на теоретичні теми – повторення все тої ж пластинки з кричущого грамофону, – а жива й серйозна студія літературна; не письменницький кар'єризм «человека из организации», а художня вибагливість автора перш за все до самого себе».
 
Другий випуск «Нового українського письменства», як зазначив автор у своїй передмові, мав охопити добу романтизму та початки реалізму. В третьому випуску Зеров планував висвітлити подальший розвиток реалізму та модернізм, і виклад мав закінчитися «на самім порозі сучасности». Але випуски другий і третій не з’явились. Свій намір дати повний огляд нової української літератури Микола Зеров здійснив, читаючи курс лекцій у Київському інституті народної освіти (сьогодні – Київський національний університет Тараса Шевченка) в другій половині 20-тих років.
 
За «контрреволюційну діяльність» у 1935 році Зерова заарештували, в концтаборі Сандармох 9 жовтня 1937 року розстріляли. В один з ним день загинули також Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Матвій Яворський, десятки, а, може, й сотні інших українців.
 
Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року вирок Військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанова особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року скасовані, справу припинено «за відсутністю складу злочину».
 
Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук'янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина – Котика (Констянтина) Зерова.
 
 
Твори:
 
Камена (збірка поезій)
Corollarium (збірка літературної спадщини під редакцією М. Ореста)
 
Переклади:
 
Овідій. Метаморфози (читати)
Овідій. Поезії (читати)
 
Літературознавство:
 
До джерел (Ad Fontes)
 
Література про Миколу Зерова:
 
Таран Людмила. Неокласики Микола Зеров і Максим Рильський (читати)
Наєнко Михайло. Микола Зеров і питання неокласицизму (читати)
 
Відео:
 
Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 32. «Великий стиль» Миколи Зерова (дивитися)

Видання та твори


Коментарі