Осьмачка Тодось

1895 — 1962

Осьмачка Теодосій Степанович
(4 травня 1895 – 7 вересня 1962)
Поет, прозаїк, перекладач

Народився Тодось Осьмачка 3 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. З великого гурту своїх дітей батько спромігся дати середню освіту лише найстаршому синові – Тодосю.

Замолоду Теодосій вчителював у народних школах. Під час Першої світової війни за поему "Думи солдата" був відданий під військово-політичний суд. Але революція внесла свої корективи. З 1920 року Осьмачка – інструктор з підготовки робітників освіти в Кременчуці. Навчається у Києві в Інституті народної освіти. Ще в студентські роки почалася його участь у літературному житті: спершу – член Асоціації письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім "Ланки" (МАРС), до якої входили Г.Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник, В.Підмогильний.

Перша збірка поезій Т.Осьмачки "Круча" з'явилася друком 1922 року, засвідчивши "може, одну з найнадійніших сил", як писав С.Єфремов у "Історії українського письменства". Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезій – "Скитські вогні", яку можна було б назвати гімном українському степові:

Гей, степе мій,

Підпер ти ріками моря,

Щоб не схитнулися вони

На ниви хлібороба…

Поет прагне образно простежити історичний шлях України – пройти "по шляху віків" і таким чином усвідомити, куди ж летить новий вік і як буде стелитися доля українського народу. Поета огортають тривожні передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах. Та він зберігає віру в можливість утримання рівноваги завдяки утвердженню сильного "Сьогодні". Однак те "сьогодні" накочується на нього страшними звістками із рідної Куцівки від батька, який просить чим-небудь допомогти, бо в селі голод, а "вози з мертвими риплять сільськими дорогами, як журавлі". Осьмачка-студент, також голодний і обдертий, з мізерним заробітком за вчителювання в одній із київських шкіл, вимітає цвілі крихти хліба з шухляд і прагне виповісти гірку пісню рідного села:

А ті ж крихти, в ногах живі,

З стола небес

Хай рідний вітер на папір

Мені зідме!

Разом із побратимами з "Ланки" Тодось Осьмачка поділяє біль і тривогу за долю українського села. Любить і поважає Павла Тичину, щоправда не раз дорікаючи йому за незрозумілі компроміси. Радить "взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре, сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером". На останній закид Тичина образився. Можливо й через те, що Тодось Осьмачка дорікав йому за помітне "позичання" в нього образів. 1922 року Тичина записав: "Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я – не в тім річ".

Останньою книгою Осьмачки, надрукованою в підрадянській Україні, була збірка "Клекіт" (Київ, 1929). Вона побачити світ у розпал підготовки процесу над українською інтелігенцією – Спілкою визволення України, коли ідеологічний прес затискав індивідуальну свободу творчості, до абсурду розпалюючи літературні суперечки.

У цій збірці Осьмачка друкує вірш "Деспотам", в якому звертається до закутого в ланці, працьовитого свого народу, який годують у казармах на заріз і чию працю забирають "розбоєм в білий день", передрікає йому падіння "під кригу ланцюгів" і спів "присмаглими губами чужих пісень із городів". Осьмаччині книжки підтвердили прогноз Сергія Єфремова про нього, як про "одну з найнадійніших сил" серед тодішнього літературного молодняка. Після Шевченка він вище за будь-кого іншого підняв у поезії могутній і трагічний образ українського селянства, що було найбільшою рушійною силою революції, а потім стало найбільшою її жертвою… Цій трагедії він надав космічних вимірів.

У 1930 році ще вийшов друком Осьмаччин переклад Шекспірового "Макбета", а поема "Дума про Зінька Самгородського" так і не була надрукована. Пізніше вона ввійшла до збірки "Сучасникам" (1943). Тим часом криваві тридцяті роки вже забрали перших близьких друзів поета - Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Валеріана Підмогильного. Хвиля доносів у вигляді літературно-критичних статей затаврувала й самого Осьмачку: "ворог народу", "бандит". Він розумів, що на нього чекає трагічна доля його друзів. Рятуючись від репресій, Осьмачка пробирається на Поділля, маючи намір нелегально перейти через польський кордон. Його заарештовують і відправляють під конвоєм аж у Свердловськ, але дорогою поет утікає і знову прямує на Поділля з тим самим наміром. Цього разу його відправляють у в'язницю за звинуваченням у шпигунстві.

Очікуючи цілком імовірну кулю в потилицю, Осьмачка приймає останнє рішення – боротися далі, але "не засобом сили, а засобом слабості" і симулює божевілля. Його переводять до психіатричної лікарні в Києві. Усю моторошність тієї ситуації пізніше він змалював у повісті "Ротонда душогубців" (1956).

1943 року у Львові Осьмачка видає свою четверту книжку "Сучасникам". 1944 року пише повість "Старший боярин" – першу "світлу" книгу, позбавлену страшних картин пекельного та жорстокого життя. Однак лише через рік поет повертається у "прокляті роки" у поемі "Поет", сповненій особистісних вражень і переживань круговерті репресій. 1947 року поема на 23 пісні вийшла у світ у чудовому мистецькому оформленні художника М.Дмитренка з присвятою "Пам'яті єдиного мойого друга і найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, мойого батька Степана Осьмачки".

У 1953 році вийшла збірка "Китиці часу", де було зібрано вірші 1943–1948 рр. Після цього письменник ще активніше працює у жанрі прози: повість "План до двору" (1951), книжка "Ротонда душогубців" (1956), перекладає О.Уайльда і У.Шекспіра, виступає з есеїстичними роздумами про Шевченка й природу мистецької діяльності. Однак нерозуміння земляків-критиків, глуха й байдужа читацька аудиторія, до якої апелював Тодось Осьмачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилювали відчай  письменника.

У своїх мандрівках по світу Осьмачка ніколи не зупинявся, переслідуваний, немов хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переїхавши з Німеччини до США, Тодось Осьмачка прагне зосередитися на творчих справах. Часто виступає перед українськими громадами, та страх і підозри змушують його знову зриватися з місця й переїжджати від країни до країни.

6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню "Пілгрім Стейт Госпітал" поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів "Людина між свідомістю і природою", не судилося. 7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер.

джерело

На сайті доступні твори:
Старший боярин
Думки, що виникли під час писання книжки "Ротонда душогубців"
Думки (із шпитальних нотаток)

Видання та твори


Коментарі