Брайчевський Михайло

1924 — 2001

Брайчевський Михайло Юліанович
(6 вересня 1924 
— 23 жовтня 2001)
Історик, археолог, фахівець у галузі слов’яно-руської та середньовічної археології

Представник опозиційного руху з середовища української наукової інтелігенції

Михайло Юліанович Брайчевський був корінним киянином. Його батько - Юліан Карлович, службовець, був одружений із Вірою Архипівною Віноградовою – донькою відомих у Києві міщан.

Родина мешкала неподалік від Бессарабського ринку по Новому провулку (сучасна вул. М. Кропивницького). Михайло та його старша сестра Олена з дитинства мали здібності до мов, гарно малювали.

Під час навчання у 83 київській школі хлопець особливо цікавився літературою, географією та історією.

У 1944 році юнак вступає на історичний факультет Київського університету. Водночас його було зараховано слухачем на філософський факультет.

Він брав активну участь у відбудові університетських корпусів. Маючи прекрасні художньо-креслярські здібності, він знімав копії креслень університетських будівель з оригіналів видатного архітектора В.І. Беретті. Згодом ці креслення використовувалися будівельниками-реставраторами для відтворення первісного вигляду споруд червоного корпусу.

У цей же час Михайло вивчає стародавню історію та археологію. Він стає одним із фундаторів Студентського наукового товариства Київського університету, яке очолював упродовж 1945-1946 рр.

Науковим керівником студента Брайчевського був професор Л.М. Славін. Він сприяв тому, що з 1945 року Михайло брав участь в експедиціях Інституту археології АН УРСР, де набував досвіду польових досліджень під керівництвом відомих вчених: П. Єфименка, М. Рудинського, В. Довженка, Б. Рибакова.

Водночас, провадив свої перші наукові студії, виступав із доповідями на студентських наукових конференціях.

Доповідь студента М. Брайчевського за темою «Некоторые наблюдения над картой монетных находок І тыс. н.э. на территории Украины» на ІІІ конференції була надрукована у збірці Київського університету. Це була перша наукова публікація майбутнього вченого.

Після закінчення навчання у 1947 році Михайло Брайчевський був рекомендований на роботу до Державного історичного музею України на посаду наукового співробітника, але він вирішив пов’язати своє життя з археологією. Влітку цього ж року він брав участь в експедиції «Великий Київ», а з вересні, як молодший науковий співробітник сектора слов’янської археології Інституту археології АН УРСР, був відряджений до експедиції у Городськ Житомирської області, де досліджувалося давньоруське городище.

23-річний Михайло Брайчевський сприймав життя з присутнім для молодості оптимізмом, натхненням, бажанням віддати всі сили улюбленій справі. Молодий дослідник швидко опановує проблеми, пов’язані з польовими та теоретичними дослідженнями черняхівських старожитностей. Поглиблене вивчення питання поширення римських монет у східнослов’янському середовищі у 1955 році привело його до захисту дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук.

Брайчевський посідає посаду старшого наукового співробітника Інституту археології, а дисертаційне дослідження у 1959 році вийшло друком як монографія «Римська монета на території України».

З 1960 року М.Ю.Брайчевський працює в Інституті історії АН УРСР. В цей час дослідник видає цілий ряд блискучих праць, серед яких монографії „Коли і як виник Київ” (1963), „Біля джерел слов’янської державності” (1964) та „Походження Русі” (1968).
Навесні 1968 року М.Ю. Брайчевського - провідного фахівця Інституту історії - звільняють з роботи з формулюванням «не переобраний на посаду». Справжньою ж причиною звільнення була написана ним у 1966 році стаття «Приєднання чи возз’єднання? (Критичні замітки з приводу однієї концепції)».

В цій роботі М.Ю.Брайчевський глибоко проаналізував реальні події національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького та Переяславської ради, разом з тим, піддавши гострій критиці важливий партійний документ - „Тези до 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654-1954)”. Офіційні часописи відмовилися друкувати цю роботу. Текст поширювався в самвидаві, а вперше надрукований був у 1972 році в Канаді.

Партійне керівництво, за висловом Г.Ю.Івакіна, «обурював уже сам факт того, що хтось наважився критикувати партійний документ, мати власну думку, яка розходилась з офіційною версією. Це вже була не просто крамола, а загроза режимові».

Вченому було поставлено у провину ще й підписання колективного листа української інтелігенції на захист жертв брежнєвських репресій, а також й те що він вимагав відродження Києво-Могилянської академії (вперше з моменту закриття більшовиками).
Після двох років вимушеного безробіття М.Ю.Брайчевський посідає посаду старшого наукового співробітника Інституту археології. Упродовж 1970-1972 років очолює окремі загони Київської експедиції (керівник П.Толочко), що працювали у межах Верхнього міста: «місто Ярослава» та Копирів кінець.

Водночас з археологічними дослідженнями стародавнього Києва, ініціює відродження часописів «Середні віки на Україні» та «Київська старовина». Після виходу перших випусків цих часописів М.Ю.Брайчевському було завдано нового звільнення.

Заборонялося не лише друкувати праці дослідника, а й посилатися на них, його твори з бібліотек «перекочували» у спецхрани, прізвище вченого вилучалося з картотек наукових праць, навіть вишкрябувалося в книгах 1972-1973 років.

Кілька років перед ним були зачинені двері всіх державних установ.

Лише незламний дух та непереборне тяжіння до творчої праці стали складовими, які підтримували дослідника у скрутні часи безробіття. Вчений писав у «шухляду», без надії на публікації. Саме тоді були створені книги «Соціально-політичні рухи в Київській Русі» та «Історична думка в Київській Русі», що складають найзначніше історіософське надбання Михайла Брайчевского.

У 1978 році М.Ю.Брайчевського було поновлено на роботу в Інститут археології. З подвоєною енергією він займається улюбленою справою. Видаються ґрунтовні твори, серед яких монографія „Утвердження християнства на Русі” (1988), за яку у 1993 р. вчений був удостоєний престижної премії фонду Антоновичів (США).

Михайло Юліанович став одним із перших лауреатів премії ім. М.Грушевського - премії Національної академії наук України в галузі історії.

У 1989 році М.Ю.Брайчевський здобув вчений ступень доктора історичних наук. Активну наукову та громадську діяльність історик розгортає у 90-ті роки. У 1991 році надруковано „Історію міста Києва” Максима Берлінського з передмовою та коментарями, яки Михайло Юліанович підготував ще 1972 році.

Вченого обирають професором Києво-Могилянської академії. Виходять його монографії „Скарби знайдені і незнайдені” (1992), Конспект історії України (1993), „Походження слов’янської писемності” (1998) та „Літопис Аскольда” (2001).

Монографія „Літопис Аскольда” стала останньою з праць вченого, надрукованих за життя автора.

За час своєї бурхливої наукової діяльності, яка тривала понад півстоліття, М.Ю.Брайчевським було написано понад 600 праць, в яких автор подає власне тлумачення багатьох історичних проблем. Глибокий та систематичний аналіз різних видів джерел (писемних, археологічних, лінгвістичних, етнографічних тощо) дозволив створити власну концепцію давньої та середньовічної історії України.

Однак, до кола наукових інтересів М.Ю.Брайчевського входила не тільки історія східного слов’янства та Київської Русі. Він активно досліджував питання пізньосередньовічної історії, розробляв проблему використання кібернетики в археології. Чимало його праць присвячено різноманітним явищам культури, літератури, мистецтва.

Багато уваги приділяв вчений проблемі збереження історичної та культурної спадщини Україні. Разом з однодумцями (Г.Логвіним, О.Силиним та ін.) М.Ю.Брайчевський порушив питання про створення Товариства охорони пам’яток історії та культури України (1966). Його діяльність значною мірою стимулювала систематичне та масштабне археологічне вивчення Києва.

Брайчевський ще з 60-х років був тісно пов’язаний із творчою молоддю Києва, зокрема «Клубом творчої молоді», був активним учасником козацького лекторію, товаришував з шестидесятниками.

Він завжди мав соціально-активну позицію, був одним із засновників Руху, але ніколи не обмежував себе вузькими рамками жодної політичної партії, бо стояв на загальнонаціональних державницьких позиціях. На Установчому з’їзді Руху у 1989 р.
М.Ю.Брайчеський виступив із доповіддю «Про українську державність», переконливо довів глибокі державотворчі традиції українського народу й неминучість його самостійного буття.

Велику увагу приділяв відродженню української мови, виступав з ґрунтовними статтями на ії захист. У 2000 р. М. Брайчевський звернувся з відкритим листом до Президента України і пропонував ряд невідкладних заходів, щоб змінити ситуацію на користь української мови.

Михайло Брайчевський був також причетний до письменства. Велику цінність являє собою поетична спадщина М.Ю.Брайчевського. Окрім віршів, їм складено поеми «Григорій Сковорода», «Кошовий Іван Сірко». А його живописна, виконана в оригінальній манері, портретна галерея державних та культурних діячів Київської Русі експонувалась не лише в Україні, але й у Великобританії.

До 75-річчя М.Ю.Брайчевського вона вийшла окремою книжкою-альбомом. Тридцять образів, попри певну умовність є характерно індивідуальними. Користуючись мінімальними художніми засобами, Михайло Юліанович знаходить найголовнішу деталь, яка стає ключем до сприйняття образу. Так легендарний співець Боян нагадує нам Козака Мамая – воїна, з вусами та довгим «оселедцем» на бритій голові, що під гру на бандурі згадує свою бойову молодість.

За роки незалежності України Михайло Брайчевський став професором, заслуженим діячем науки і техніки, дійсним членом Української Вільної академії наук (США), дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, головою Київського осередку Українського історичного товариства ім. М. Грушевського (США).

джерело

На сайті доступні твори:
Коли і як виник Київ

Видання та твори


Коли і як виник Київ Коли і як виник Київ

Брайчевський Михайло

Коментарі