Овсієнко Василь

1949 — наші дні

Овсієнко Василь Васильович
(8 квітня 1949)
Філолог, просвітянин, публіцист

Поширював самвидав, правозахисник, член Української Гельсінкської групи (УГГ) з 1978 р.

Після закінчення в 1966 школи працював у колгоспі, в 1967 — літературним працівником районної газети в сел. Народичі Житомирської обл. 1967–1972 навчався на філологічному факультеті Київського університету.

Весною 1968 виготовив декілька фотовідбитків трактату І.ДЗЮБИ “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, інтенсивно розповсюджував український самвидав у середовищі студентів. 1972 допомагав Василеві ЛІСОВОМУ та Євгенові ПРОНЮКУ видати “Український вісник” (УВ), вип. VІ („київський”), і “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України” В.ЛІСОВОГО.

З серпня 1972 О. працював учителем української мови та літератури в с. Ташань Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл., де написав статтю “Добош і опришки, або Кінець шістдесятників”, робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психіатричною експертизою.

Заарештований 05.03.1973 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I КК УРСР) у формі розповсюдження літератури самвидаву. 06.12.1973 разом із Є.ПРОНЮКОМ і В.ЛІСОВИМ засуджений Київським обласним судом до 4 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму.

У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушовського р-ну) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського р-ну) брав участь в акціях протесту. 20.08.1976 на “профілактиці” в Київському КГБ відмовився від визнання вини.

Звільнившись 05.03.1977, жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв’язки з політв’язнями та їхніми родинами. Його інформація про події в мордовських таборах була опублікована в “Хронике текущих событий” (ХТС) і використана Українською Гельсінкською групою (УГГ).

У вересні 1977 попереджений про кримінальну відповідальність на підставі Указу ПВР СРСР від 25.12.1972. Подав 07.01.1978 заяву до ВВіРу з клопотанням про виїзд із СРСР, не брав участі у виборах. Написав для УГГ матеріали про становище засланців і піднаглядних та перший варіант спогадів “Світло людей”. 18.11.1978 затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього члена УГГ Оксани МЕШКО та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вульгарно вилаяв його і виштовхнув із сільради. О. подав на міліціонерів і кагебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 01.12 було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору – ніби відірвав міліціонерові два ґудзики. 07–08.02.1979 засуджений Радомишльським райнарсудом до 3 р. позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II. Заарештований у залі суду. Його текст “Замість останнього слова” став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. Вільнянськ Запорізької обл.) і № 71 (м. Коростень Житомирської обл.).

Відмовився свідчити у справах Левка ЛУК’ЯНЕНКА, Миколи МАТУСЕВИЧА, Гелія СНЄГІРЬОВА, Василя СТУСА, Дмитра МАЗУРА, на захист останнього подав заяву в КГБ. “Будеш сидіти”, – сказав майор Радченко. 09.06.1981 майор КГБ Чайковський оголосив О. про порушення проти нього справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати “покаянну” статтю в газету з осудом діяльності УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з О.МЕШКО. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або – 10 р. таборів особливого режиму, 5 р. заслання і “почесне” звання “особливо небезпечний рецидивіст”. О. вибрав останнє і відмовився брати участь у розслідуванні. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26.08.1981.

Карався в таборі особливого режиму ВС-389/36 в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., з 08.12.1987 р. — у зоні № 35 на ст. Всехсвятська. Брав участь в акціях протесту. Без клопотання помилуваний указом ВР СРСР від 12.08.1988 р. Менше як за добу, літаком, спецконвоєм допроваджений у Житомир і звільнений 21.08.

Працював у рідному селі художником-оформлювачем, бо до роботи вчителем не допустили. У вересні 1988 увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінкської Спілки (УГС), 16.07.1989 обраний головою її Житомирської філії. 30.04.1990 призначений секретарем Української Республіканської партії (УРП) з видавничих справ. З 01.05.1997 до 29.04.2001 – заступник голови Республіканської Християнської партії (РХП). З 1990 — співголова Українського комітету “Гельсінкі-90”.

О. – учасник експедиції з перепоховання Василя СТУСА, Олекси ТИХОГО і Юрія ЛИТВИНА в листопаді 1989, член Ради Музею історії політичних репресій „Перм-36”, що в Кучино.

З червня 1998 – координатор програми Харківської правозахисної групи, поповнює електронний архів ХПГ біоґрафічними довідками та інтерв’ю колишніх політв’язнів.

1996 вийшла книжка нарисів-спогадів О. “Світло людей” – про В.СТУСА, О.МЕШКО, Ю.ЛИТВИНА (друге видання, у двох книгах, – 2005 р.). Автор низки публікацій про репресії і правозахисний рух. Співупорядник разом з Євгеном Захаровим 4-томного видання матеріалів Української Гельсінкської групи, 2001; «Міжнародного біографічного словника дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Том 1. Україна» (208 імен, 1020 с., 2006 р.), упорядкував книжки Росохацької групи, 2003; родини СІЧКІВ, 2004; Івана БРОВКА, 2005, Оксани МЕШКО, 2005. Веде просвітницьку роботу. З 1999 року організовує експедиції на Соловецькі острови та в урочище Сандармох.

12.01.2000 О. присуджена премія ім. В.Стуса за публіцистику, 17.03.2006 – премія ім. Івана Огієнка в номінації „Громадська діяльність”.

26.11.2005 р. нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Указом Президента України від 8.11. 2006 нагороджений у орденом «За мужність» І ступеня. Указом Президента України № 229/2009 від 7.04. 2009 «за визначні заслуги перед Українською державою у відстоюванні прав і свобод людини, активну правозахисну, гуманістичну і громадську діяльність та з нагоди 60-річчя від дня народження» нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

13.03 присуджена і 20.11.2006 Овсієнку вручена Міжнародна літературна премія Фундації родини Воскобійників у жанрі мемуаристики.

Живе в Києві.

джерело

Доступні матеріали:
Сторінка Василя Овсієнка на сайті Музею дисидентського руху
 

Видання та твори


Нецензурний Стус Нецензурний Стус

Стус Дмитро, Стус Василь, Овсієнко Василь, Сверстюк Євген, Калинець Ірина, Коцюбинська Михайлина, Глузман Семен, Корогодський Роман, Дзюба Іван

Василь Овсієнко (спогади про Василя Стуса) Василь Овсієнко (спогади про Василя Стуса)

Стус Василь, Овсієнко Василь

Наш друг Паруйр Айрікян Наш друг Паруйр Айрікян

Овсієнко Василь, Айрікян Паруйр

День Волі День Волі

Овсієнко Василь, Горбаль Микола

Овсієнко В. "Вкраїнську оббрехав Голготу..." Овсієнко В. "Вкраїнську оббрехав Голготу..."

Овсієнко Василь, Стус Василь

Коментарі