Туптало Данило

1651 — 1709

Туптало Данило Савич (Димитрій, митрополит Ростовський, св.)
(11 грудня 1651 — 28 листопада 1709)
Церковний діяч, мислитель, поет, проповідник

Народився у с. Макарові на Київщині в родині сотника Київ. полку. Навчався у Києво-Могилянському колегіумі (1662 — 65). 1668 р. прийняв чернецтво. З 1677 р. жив у Білорусі в єпископа Теодосія Василевича. З 1679 р. — імовірно, придворний проповідник гетьмана Івана Самойловичау Батурині. 1680 р. обраний ігуменом Київ. монастиря Св. Кирила, проте залишається у Батурині. 1681 р. стає ігуменом Максаківського СпасоПреображенського, а через півроку — Батуринського Крупицького Миколаївського монастиря. Від 1684 р. — проповідник Києво-Печерської лаври (за архімандрита Варлаама Ясинського). З того часу до 1705 р. працював над написанням і виданням (у 4 т.) зб. "Четьї-Мінеї" (К., 1689 — 1705; 2-е вид.: К., 1711 — 18). Крім Києва, жив у Батурині, був ігуменом монастиря Св. Петра і Павла в Глухові (1694 — 97), Єлецького Успенського монастиря в Чернігові (1697 — 99), де висвячений в архімандрити, та Спасо-Преображенського монастиря в Новгороді-Сіверському (1699 — 1701). З 1702 р. — митрополит Ростовський і Ярославський. У Ростові зосередився на освітній діяльності та боротьбі з розколом. Заснував школу з викладанням грецької і латинської мов на зразок КМА, зі шкільним театром, для якого писав драми. Крім зб. "Четьї-Мінеї", написав чимало проповідей, виданих у Києві 1710 і 1713 рр., моральних повчань під назвою "Алфавитъ духовный, или увЂщанія по письменамъ алфавитнымъ начинаемыя", віршів, де абстрактно-християнські мотиви метафізичної поезії поєднуються з осмисленням соціальних проблем, розглядуваних крізь призму "індивідуальної" долі, а також "Літопис, або збірний хронограф", що засвідчив глибокі знання Т. Біблії, патристики, візантійських хроністів і новіших церковних письменників, "Мартиролог" — скорочений виклад зб. "Четьї-Мінеї" (праця не завершена) й "Дослід над розкольничою бринською вірою" (закінчений 1709 р., виданий 1745 р.). Помер у Ростові. Канонізований 1757 р.

Т. — типовий представник барокової доби. Його філос. погляди поєднали в собі елементи середньовічної патристики, схоластики і новітньої філософії (Ренесансу, Реформації, раннього просвітництва). Сфера філос. інтересів Т. — етична та антропологічна проблематика з переважною увагою до розв’язання завдань практичної етики. У своєму вченні про людину Т. виходить із традиційної для укр. думки концепції двонатурності людини — її поділу на внутрішню і зовнішню. Можливість подолання цієї подвійності мислитель пов’язує з самопізнанням, з проникненням людини у свою, закладену в неї Богом, сутність, що у свою чергу передбачає процес єднання людини з Богом — переображення, обожнення. Останнє Т. розуміє не в гностичному, а в етичному сенсі, тобто через активну суспільну діяльність, що усвідомлюється як наслідування Христу в земному житті. В системі моральних цінностей виокремлює любов, яку розуміє як принцип діяльності, що визначає ставлення людини до Бога та інших людей і уможливлює спасіння діючого суб’єкта. Християнську етику розглядав як підґрунтя суспільної моралі; церкву вважав формою містичного єднання людей і суспільною інституцією, покликаною через священиків здійснювати моральний суд і забезпечувати належний освітній рівень суспільства. Запропонував просвітницьку концепцію державного управлінь, згідно з якою державою управляє освічений монарх, що керується принципами християнської моралі.

джерело

Доступні матеріали:
Суспільно-політичні вірші кінця XVII — початку XVIII ст.
Лік духовний. Вибране з творів святителя

 

Видання та твори


Коментарі