Смотрицький Герасим

Смотрицький Герасим Данилович
(перша пол. XVI ст. – 12 жовтня 1594)
Письменник, педагог, представник гуманістичної культури

Герасим Смотрицький народився в с. Смотрич (тепер смт. Дунаєвецького району Хмельницької області). Відомостей про нього залишилося дуже мало. Деякі біографічні дані залишив його син Мелетій у полемічному творі «Obrona Verificaciey», виданому Віленським братством у 1621 р. Зокрема він зазначає, що батько був дрібним шляхтичем, упродовж тривалого часу обіймав посаду писаря при Кам’янець-Подільському старостві. Близько 1576 р. його запросив князь К.Острозький для видання Біблії та для роботи в Острозькому колегіумі.

Де Герасим Смотрицький здобув освіту — невідомо. Сам себе він скромно називав «простаком невченим» і в передмові до «Острозької біблії» (1581 р.) зазначав, що «училища ніколи не бачив». Проте не викликає сумнівів, що автор «Ключа царства небесного» здобув початкову освіту в домашніх вчителів, що було типовим для шляхти XVI ст., а згодом опанував сучасну йому науку шляхом наполегливої самоосвіти. Холмський уніатський єпископ Я.Суша зазначав, що це була «людина найкращих звичаїв, а також видатної вченості : зокрема він був добре обізнаний з творами грецькими й латинськими, а не тільки слов’янськими». Інші сучасники також свідчили, що Герасим Смотрицький був «умілим у науках грецьких, латинських і в мові слов’янській». Один з дослідників ХІХ ст. писав : «Достатньо проглянути декілька сторінок його “Ключа царства небесного”, щоби впевнитися… що цей ніби простак володіє запасом різних відомостей і під словом… приховується сильний розумом з незаперечною логікою та уїдливою сатирою. Це був освіченіший чоловік свого часу, на якого повністю покладався Костянтин Костянтинович…». Високо цінуючи вченого, князь К.Острозький призначив його на посаду першого ректора Острозького колегіуму. Водночас Г.Смотрицький разом з І.Федоровим виконував відповідальну роботу, щоб видати Острозьку Біблію ; був активним діячем гуртка вчених і літераторів, які працювали при Острозькому училищі.

Рік смерті просвітителя точно не встановлено, хоча відомо, що з 1594 р. ректором колегіуму призначили Кирила Лукариса. Очевидно, що Г.Смотрицького тоді вже не було.

Освітньо-педагогічні погляди та наукові уподобання Г.Смотрицького значною мірою ілюструє його діяльність на посаді ректора Острозького колегіуму від початку його створення. Сам процес організації такого унікального навчального закладу нерозривно пов'язаний із цією непересічною особистістю.

На першу писемну згадку про Острозький колегіум натрапляємо в передмові І.Федорова до первістка Острозької друкарні — «Букваря» 1578 р. Друкар писав, що князь К.Острозький «влаштував дім на справу книг друкованих. До того ж ще дім і дітям для навчання в своєму батьківському й славному граді Острозі… І вибрав мужів у божественному писанні вишуканих, у грецькій мові і в латинській, також і в руській. І приставив їх до … училища». Як ректор, Г.Смотрицький, безумовно, впливав на процес добору викладацьких кадрів. Це були Василь Сурозький (В.Малющицький), відомий своїми полемічними творами та диспутами з єзуїтами, керівник друкарні після І.Федорова ; видатні вчені того часу греки Діонісій Палеолог, Кирило Лукаріс та Никифор Кантакузин, який раніше викладав у Падуанському університеті і був його ректором ; Ян Лятос, доктор філософії та медицини Краківського університету ; білоруський поет Андрій Римша ; Кіпріан, який навчався у Венеції та Падуї і здійснив переклад «Бесід Іоанна Златоуста»; Христофор Філарет ; Іов Княгиницький ; брати Дем’ян і Гнат Наливайки. Видатний освітній діяч Захарія Копистянський так писав про острозьких мислителів : «Промовці Демосфенові рівні… і доктори славні, в грецькій, слов’янській і латинській мовах освічені… і математики і астрологи…».

Г.Смотрицькому в Острозі, як через півстоліття і П.Могилі в Києві, вдалося організувати навчальний процес за найкращими зразками європейських академій. Програма колегіуму поєднувала елементарну, середню та основні елементи вищої освіти. Вона ґрунтувалася на вивченні «семи вільних наук», вводилися також основи філософії. Високого рівня досягло вивчення музики хорового співу. Звідси по Україні та Білорусі поширився т.зв. «острозький наспів». Як зазначив один із сучасників, у цій навчалася «руська молодь як шляхетського, так і плебейського походження». Польський поет Симон Пекалід називав її «тримовним ліцеєм», в якому вивчали «благородні мистецтва». Тут, за його словами, «оселилися музи й сам Аполлон, що вінчав юнаків-спудеїв лаврами з Нового Гелікона». Цікавим є той факт, що навіть прихильники і проповідники католицтва називали Острозьку школу колегіумом. Звеличуючи католицькі університети, один з них, І.Потій, стверджував, що в Острозькій школі можна побачити таке, чого «ні в Польщі, ні в Литві… ні на Русі не знайдеш». На думку відомого вченого І.Голеніщєва-Кутузова, Острозька школа була предтечею академій у Києві та Москві.

У стінах колегіуму здобули освіту відомі діячі української культури й освіти, серед яких ціла плеяда майбутніх учителів : Гаврило Дорофеєвич —викладач грецької мови Львівської братської школи ; Іов Княгиницький —засновник Манявського скиту, сподвижник І.Вишенського ; Іов Борецький —перший ректор Київської братської школи ; сини Г.Смотрицького —Мелетій, автор славнозвісної «Граматики словенської» і другий ректор Київської братської школи, а також Степан — острозький протопіп ; брат Дем’яна Наливайка Северин, який потім, будучи на службі в князя К.Острозького, брав участь у багатьох воєнних походах, а пізніше очолив повстанський загін. Також є свідчення, що тут навчався й майбутній гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний. Саме в Острозі він написав знамените «Послання про унію», яке литовський канцлер, католик за віросповіданням Лев Сапега назвав «предорогоцінним твором». Про навчання гетьмана в Острозі писав Касіян Сакович у «Вірші» на погреб Сагайдачного 1622 р. :

Йшов потім до Острога, для наук учтивих,

Котрі там квітнули за благочестивих

Княжат, котрі ся в науках кохали,

На школи маєтностей багато фундували…

З діяльністю Г.Смотрицького в колегіумі, який він перетворив на «Острозькі Афіни», пов’язане перше видання (у 1568 р.) слов’янської граматики у Віленській друкарні Мамоничів. Вона була надрукована за рукописом, взятим в Острозі. Використовуючи твори неоплатоників, тогочасних європейських мислителів, очолюваний Г.Смотрицьким Острозький гурток, поширював гуманістичні погляди на природу та людину, сам просвітитель закликав людей до активної діяльності, до набуття знань. Є припущення, що структуру школи та її навчальні програми було покладено в основу статуту Львівської братської школи.

Г.Смотрицький відомий як зачинатель нової наступальної літератури освітнього характеру, що стала на захист православної церкви, національних інтересів українського народу. Вже в передмові до Біблії, виданої І.Федоровим в Острозі в 1581 р., вчений, звертаючись до «благовірного й православного всякого чину, віку та сану читача», виступив з поважною відповіддю на книгу єзуїта П.Скарги «Про єдність Церкви Божої». Свій твір П.Скарга присвятив князеві К.Острозькому, сподіваючись, що красномовно подана в ньому ідея церковної унії з Римом знайде прихильність у видатного оборонця православної церкви в Речі Посполитій. Він звертався до православних українців і білорусів, перелічував помилки їхньої віри, твердив, що слов’янська мова непридатна для науки й навчання нею призведе до численних помилок. Г.Сотрицький аргументовано спростував висновки П.Скарги, наполягаючи на необхідності розвитку української освіти й науки на основі рідної мови. Передмова завершується «двострунним согласієм» — похвальними віршами на честь князя К.Острозького. Автор прирівнював його до Володимира Великого (від якого князі Острозькі вели свій родовід) та Ярослава Мудрого за діяльність, спрямовану на зміцнення політичного й культурного становища українських земель. Вірші просвітителя започаткували геральдичну поезію у східних слов’ян.

Уславився Г.Смотрицький і як письменник-полеміст, автор виданої в Острозі в 1587 р. праці «Ключ царства небесного», що являла собою відповідь на книжку відомого католицького діяча В.Гербеста «Висновки віри Церкви Римської». Книжка ця була спрямована проти української культури й православної церкви. Українці Речі Посполитої, на думку Гербеста, «не мають ні памяті, щоб уміти “Отче наш..” промовляти, ані розуму, щоби бачити спасенні речі, ані доброї волі, щоб добре жити». «Ключ царства небесного» складається з присвяти князю Олександрові Костянтиновичу Острозькому (єдиному в сім’ї, хто залишився православним), звернення автора до народу і двох полемічних трактатів : власне «Ключа царства небесного» і «Календаря римського нового», в яких викладено основний зміст твору.

У зверненні до народу полеміст змалював картину національно-релігійної боротьби у свою епоху. Він не приховував власного невдоволення позицією тієї частини української шляхти, яка ополячувалася та окатоличувалася. Водночас Г.Смотрицький кидав докір верхівці православного духовенства, нездатній протистояти натискові католицизму через неосвіченість і гонитву за матеріальними благами. Саме відсутність добре організованої й високоосвіченої духовної верстви зумовила, на думку просвітителя, таку ситуацію в країні, за якої ідейні важелі суспільства опинились у руках єзуїтів : «Що ж робити, коли самі не дбаєте, простакам дивуватись». Обурений, тим, що Гербест для православних не залишив місця ні в Бога, ні в людей, Г.Смотрицький стверджував, що православна церква лишилася непорочна, чого не можна сказати про деякі періоди історії латинства.

У присвяті Олександрові Острозькому автор закликав княжича збагачувати свої знання й духовний світ, удосконалювати розум, прожити життя з користю для громадських інтересів. Молодий князь, на думку просвітителя, повинен розумно скерувати «вище спряжену колісницю» своєї діяльності на утвердження національних цінностей та інтересів, бути твердим у своїй вірі, успадкованій «від родичів правовірних».

У цих словах відчуваються розуміння письменником власного авторитету в домі Острозьких, відсутність намагання улестити вельможну особу, розкриваються мудрість, щирість і простота публіциста, який умів цінувати свою гідність і знав громадську вартість друкованого слова. Водночас присвята княжичеві характеризує освітньо-педагогічні погляди Г.Смотрицького. На відміну від І.Вишенського, вчений виступав прибічником вивчення європейської культури та науки. Проте він радив підходити до цих досягнень з позицій вітчизняних традицій і потреб. За мету Г.Смотрицький ставить не лише навчати молодь наукам, а й зробити цей процес більш усвідомленим. Головну ж роль у цьому процесі має відігравати рідна мова, вважав просвітитель.

У трактаті «Ключ царства небесного» автор, спираючись на Святе письмо, обґрунтував право православної церкви на самостійний розвиток. Він зазначав, що за допомогою унії православних хочуть привести «не в братство і рівну почесть, але в підданство й послухання», а тому вимагав від оборонців православ’я активних дій. Цей трактат завершується картиною скрутного життя українського народу.

В останньому розділі «Календаря римського нового» Г.Смотрицький цілком по-народному оцінює реформу із заміни юліанського календаря.

5 жовтня 1582 р. римський папа Григорій ХІІІ спеціальною буллою оголосив запровадження виправленого, т.зв. григоріанського календаря. Король Стефан Баторій наказав ввести його на всій території Речі Посполитої. Незважаючи на те, що новий календар був достатньо обґрунтований авторитетними аргументами астрономічної науки і, без сумніву, з усіх поглядів був кращий, точніший, ніж старий, українсько-білоруська людність відмовлялася його дотримуватися. Про причини цього явища просвітитель писав : «Людина бідна, вбога. Що з праці рук своїх і в поті чола мусить їсти хліб свій та з тієї ж праці й поту повинна себе задовольнити і панові давати … віддавати належне Богові. У дні свят… пан велить чоловікові робити. Боїться чоловік Бога, боїться і пана, тож мусить Більшому відмовити, а меншому служити… Панське свято прийде, він радий би своє убозтво роботою хоч трохи залагодити, але не сміє,— мусить облишати. А за цими бідами часом не тільки панського нового свята не пам’ятає, але й свого старого забуває, в чому і Богу, і панові винний буває… і того календарного поправця часом з лиха не проклинає». Запровадження нового календаря, писав Г.Смотрицький, не лише спричинило безліч труднощів у церковному житті, але призвело до багатьох непорозумінь у всіх царинах життя й побуту, завдало прикрощів, особливо трудящому людові. Основна ж причина неприйняття православними календаря полягала в тому, що в ньому вбачали ще одну спробу денаціоналізації. Сила й майстерність Г.Смотрицького як сатирика виявлені в цій частині книжки особливо рельєфно й повно. Його судження прості, яскраві, дохідливі. Він подав низку соковитих побутових замальовок і зіставлень, в яких без богословської фразеології було відображено ставлення народу до нового календаря. Полеміст звертався безпосередньо до широких мас, тому свідомо уникав книжного академізму, абстрактних богословських суджень і висновків. Він надавав своєму творові белетристичного характеру з підкресленим відтінком політичного гострослів’я й дотепного жартівництва; широко використовував народні дотепи, приповідки і приказки.

На велику літературну цінність трактату свого часу справедливо звернув увагу І.Франко, зазначивши, що «цей твір полемічний в обороні юліанського календаря, мовою зближений до народної, цінний задля багатства побутових рисів, зв’язаних із боротьбою православних за календар».

У полемічних творах Г.Смотрицький часто використовував ідеї та аргументацію своїх попередників, послання й трактати, які поширювались у рукописах. Якщо про обізнаність вченого з доробком ідеологів європейської Реформації можемо тільки здогадуватися, то про те, що він знав твори Максима Грека, є всі підстави стверджувати.

Письменник досить чітко для свого часу сформулював виховні завдання літератури : по-перше, «коротко й правдиво відповісти» опонентові, а по-друге, «своїх у вірі зміцнити». Він зауважив потяг до знань не лише серед чоловіків, а й серед жінок : «Не тільки чоловіки, але й жінки хтять відати глибини письма…». Саме в писемності Г.Смотрицький вбачав найважливіший засіб поширення знань : «Книга потаємні думки людські робить явними і доступними для всіх» ; «Що серце з думкою таємно викувало, те перо з рукою явно вказало». Мислитель пропагував необхідність розширення мережі шкіл і поширення грамотності серед народу. Великого значення він надавав вихованню в сучасників і особливо молодих поколінь почуття патріотизму. З гордістю згадував героїчних предків, які принесли своїй батьківщині «велику славу і дивні справи».

Діяльність Г.Смотрицького відіграла велику позитивну роль у розвитку освіти й педагогічної думки. Той факт, що він протягом більш як 15 років був ректором Острозького колегіуму, намагався організувати навчально-виховний процес за зразками європейських університетів, брав участь у роботі Острозької друкарні, не полишаючи водночас літературно-полемічної творчості, сприяло розвиткові педагогічної теорії і практики.

джерело

На сайті доступні твори:
Поезії
Передмова до Острозької біблії. Ключ царства небесного

 

Видання та твори


Поезії Поезії

Смотрицький Герасим

Коментарі