Засядько Олександр

1779 — 1837

Засядько Олександр Дмитрович
(1779  — 08.06.1837)
Військовий діяч, видатний інженер-артилерист, конструктор бойових ракет

Народився О. Д. Засядько 1779 року в селі Лютенька Гадяцького району Полтавської області, в такому куточку нашої Вітчизни, про який геніальна українська поетеса Леся Українка писала: це така Україна, що українішої від неї нема.

Прапрадід майбутнього конструктора бойових ракет Яків Засядько був реєстровим козаком Хорольської сотні (1649). 1659 року він уже лубенський полковник, що може свідчити про одне - відвагу, військовий талант і талант організатора - риси, що їх бачимо потім і в його нащадка.

Прадід Лук'ян Якович і дід Олександра по батьківській лінії Данило Лук'янович були сотниками Лютенської сотні. Пізніше дід Данило Лук'янович був священиком Успенської церкви в Лютеньці.

Батько Олександра - Дмитро Данилович Засядько був головним гармашем Запорізької Січі і родичем останнього кошового отамана Петра Калнишевського, якого Катерина II ув'язнила на Соловках. Батько майбутнього ракетника, який дослужився до генерал-майора, у Лютеньці одержав земельний наділ.

1789 року він віддає своїх синів Олександра і Данила в Арти­лерійський інженерний шляхетський кадетський корпус у Петербурзі.

У кадетському копусі Олександр Засядько оволодіває секретами балістики, фортифікації, виявляє великий інтерес до ма­тематики, фізики. Разом з тим має здібності і до мов - окрім обов'язкових німецької і французької, самостійно вивчив іспанську й латину.

1797 року брати Засядьки закінчили кадетський корпус із званнями підпоручиків артилерії і почали службу в 10-ому ба­тальйоні Олександра Суворова на Херсонщині. Олександр сумлінно несе свою службу, хіба що дивує офіцерське товариство тим, що має якісь «забавки» з вибухонебезпечними сумішами.

1801 року Олександр Засядько побував у Соловецькому монастирі і побачив Великого засланця, останнього кошового За­порізької Січі, легенду його роду і всього українського народу Петра Калнишевського. Побувати там звелів Олександрові листовно батько.

1804 рік - перебуває з російською ескадрою в Середземному морі: спочатку на острові Корфу, потім у Південній Італії в Неаполі.

1806 рік - ескадра повертається в Адріатичне море і 19 вересня бере участь у відбитті атак французів при фортеці Кастельново. О.Д. Засядько одержує орден Св. Георгія 4-го ступеня.

1807 рік - початок війни з Туреччиною. За героїзм при штурмі Ізмаїла нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня з бантом. У цих боях Засядько продемонстрував властиві йому витримку, стійкість, вміння виходити із склад­них обставин. Вогонь його гармат влучає в ціль винятково точно завдяки пристроєві для прицілу, який він сам обладнав.

1810 рік - за участь у взятті Разграду був нагороджений золотою шпагою з написом «За хоробрість». Тільки двоє людей в російській армії були удостоєні такої нагороди - Багратіон і Засядько, а після Бородінської битви у 1812 році третій фельд­маршал - М.І.Кутузов. Але Засядько отримав її в чині капітана.

1811 рік - біля Дунаю російський корпус під командуванням М.І.Кутузова оточив 70-тисячну армію великого турецького візира. Треба було не дати можливості іншим турецьким гарнізонам прийти йому на допомогу. Засядько в складі спеціального загону із своїми артиле ристами переправився через Дунай, атакував гарнізон Туртукая так стрімко, що це змусило турків скласти зброю, і вони вже не думали про допомогу великому візиру. А Засядько за ией подвиг був нагородженийорденом Св. Анни 2-го ступеня.

В одному з боїв Засядька поранили в ногу, але він не залишив своїх артилеристів, бо звик до них і сам був воїн без страху та докору. Солдати любили свого командира.
Почавши турецьку кампанію у чині капітана, хоробрий офіцер закінчив її підполковником.

Під час війни 1812 року Олександр Засядько - командир 15-ої артилерійської бригади, яка відзначилася в боях під Городечною та Борисовим.

1813 року стався надзвичайний епізод у бойовій біографії О.Засядька: він добровільно згодився бути заручником у місті Торн, доки йшли переговори про капітуляцію гарнізону, за що пруський король нагородив його орденом «За заслугу» («Тур ле меріт»), 2 липня 1813 року Олександр Дмитрович став полковником. А потім була участь у битві народів під Лейпцігом. Полковник Засядько одержує орден Св. Георгія III ступеня, який в російській армії тоді мали тільки два військових у такому чині.
Згодом він подає у відставку і повертається у рідне село Лютеньку.

Щоб мати кошти на прожиток і дослідницьку роботу, продає невеликий батьківський маєток під Одесою. А в лютенському маєтку будує кузню, піротехнічну лабораторію, запрошує спеціалістів. Так 1815 року починається безпосередня праця над створенням ракет.

Будуючи та випробовуючи ракети, Олександр Засядько працює по двадцять годин на добу. Недоброзичливці нарікають, що він заповзявся «спалити губернію».
Свої наміри він сформулював так:
«Вменяя всегда в священную себе обязанность и особенное счастье быть по возможности полезным службе, искал я открыть способ употребления ракет средством зажигательным, и хотя не имел никогда видеть или получить малейшие сведения, коим образом англичане делают и в войне употребляют, думал, однако же, что ракета обыкновенная, с должным удобством приспособленная, есть то самое, что они столь необыкновенным и важним открытием высказать пытаются».

Протягом двох років вдосконалюючи свої ракети, Засядько добився того, що дальність їхнього польоту сягнула 2300 метрів. Перевагою Засядькової ракетної зброї були легкі пускові установки («триноги»).

Олександр Дмитрович винаходить і пристрій для наведення ракет. Підсумки своєї дворічної подвижницької праці у Лютеньці О.Засядько виклав у праці «О деле ракет зажигательных и рекошетных» (1817), яка стала першим посібником з виготовлення та бойового застосування ракет для тогочасного вітчизняного війська.

Згодом «фанат» ракетної справи Олександр Засядько продає батьківський спадок - хутір, луки, кузню, яку сам збудував і оснастив, і навесні 1818 року з великим обозом вирушає до Санкт-Петербурга: при підтримці генерала Анрі Жомені йому вдалося добитися у військовому міністерстві дозволу на випро­бування ракет.

Випробування відбулися спочатку на артилерійському полігоні під Петербургом. Тоді була зафіксована дальність польоту ракет Засядька 2888 сажнів (понад 6 км). Наступні випробування було проведено у ставці фельдмаршала М. Барклая-де-Толлі у Могильові. Герой Вітчизняної війни 1812 року, який знав Засядька з тих бойових літ, гідно оцінив винахід і надіслав ца­реві листа, в якому писав про користь бойових ракет для армії та запропонував підвищити О.Засядька в чин генерал-майора.

У квітні 1818 року 39-річний Олександр Дмитрович Засядько стає генерал-майором.
В 1820 р. він очолив новостворене Вище Артилерійське училище, Петербурзький арсенал, піротехнічну лабораторію і Охтинський пороховий завод.

В училищі О.Д. Засядько увів навчальний курс про ракети, створив ракетну базу. Але опікується він не лише тією сферою, яка йому найближче. Він будує нові корпуси училища на набе­режній Неви. Він прагне зацікавити вихованців дослідами, тож на зекономлені на будівництві гроші купує фізичні прилади і книги для бібліотеки. Невдовзі Артилерійське училище, а потім і інші очолювані ним військові і виробничі структури було визнано зразковими.

Діяльність Олександра Засядька на посаді керівника Михай­лівського вищого артилерійського училища заслуговує детальнішого висвітлення, бо тут знайшли свій повний вияв і його організаторські здібності, і вимогливість, поєднана з демократизмом і особистою скромністю, і колосальна працездатність.

Дослідники цього періоду життя нашого земляка зазначають, що робочий день О.Засядька починався о п'ятій годині ранку з обходу підрозділів училища. Це дисциплінувало і юнкерів, і викладачів. Разом з тим він ставився до підлеглих з повагою, ніколи не принижував їхню людську гідність. В училищі були заборонені тілесні покарання. «Своим обхождением он умел привязать к себе всех подчиненных».

О. Засядько розробив таку програму навчання в училищі, яка забезпечувала високу підготовку юнкерів не лише як військо­вих фахівців, але й всебічно освічених людей. Юнкери студіюва­ли історію Стародавньої Греції і Риму, російську історію за Карамзіним, історію християнської церкви, французьку і німе­цьку мови, географію і статистику. Олександр Дмитрович сам розробив «Записки истории артиллерии с древних до новейших времен».

Наприкінці 1822 р. за зразковий стан навчального процесу і стройової підготовки юнкерів імператор Олександр І нагороджує Олександра Засядька орденом Св. Анни І ступеня і землею у Саратовській губернії (яку, до речі, він пізніше продасть, щоб продовжувати свої досліди).

Але організаційні справи не поглинули його повністю. Допитливий розум Засядька і в період його керівництва піротехнічною лабораторією і Охтинським пороховим заводом робить відкриття. У цей час він винайшов гарматний каліброметр, лафет із гарматою для оборони фортець, переносний пристрій для пересування гармат особливо крупного калібру й інших тягарів, а також пороховий млин, який запобігав раннім вибухам при виробництві пороху.

Засядько також досліджує властивості металів, прагнучи поліпшити якості відливок, зокрема при багаторазовому відли­ванні нових гармат зі старих.

Кінець 1825-го і 1826 рік О.Засядько лікується у Криму. (Хворобу спровокувала застуда під час рятування училищного майна від повені в листопаді 1824 р.). Повернувшись наприкінці 1826 року до Санкт-Петербурга, одержує призначення началь­ником штабу артилерії російської армії при генерал-фельд-цейхмейстері великому князеві Михайлові. 11 квітня 1828 року Олександр Засядько підписує наказ про створення постійної ракетної роти (з 1831 року вона іменується 1-ою ракетною ротою).

Він був гідним нащадком свого козацького роду, десятки разів демонструючи і мужність, зневагу до смерті, і хазяйновитість, і допитливість, кмітливість, і лицарську безкорисливість. От чого не вистачило Олександрові Дмитровичу - так це козацького здоров'я і довголіття. Занадто великі навантаження поклала держава на плечі свого талановитого і чесного громадянина.

2 лютого 1834 року Олександр Засядько іде у відставку і переїздить до Харкова.
1838 року серце видатного винахідника зупинилося. Поховали його, як заповідав, у Куряжському монастирі під Харковом. Розрахунки О.Засядька, розроблені ним принципи реактивної тяги, балістики, ракет допомогли Кибальчичу, Ціолковському, Кондратюку. І тому можна сказати, що космічна ера для українців почалася 1815 року на лютенських луках.

Його іменем американські вчені назвали великий, 120-кілометровий у діаметрі, кратер на зворотному боці Місяця.

джерело

На сайті доступно:
Рождение ракетного оружия
Українці на Землі і на небі (в газеті "Дзеркало тижня")

Видання та твори


Коментарі