Лифар Серж

1905 — 1986

Серж Лифар
(15 квітня 1904 – 15 грудня 1986)

Балетний танцівник із Київщини, що понад 30 років очолював кращий музичний театр Європи – «Гранд-Опера» в Парижі. Його вважають основоположником модерного (неокласичного) французького балету.

Народився в передмісті Києва Пирогово (за іншою версією - у Віті-Литовській, с. Чапаївка, Київська область) в родині чиновника департаменту водного та лісового господарства Михайла Лифаря та його дружини Софії.

Розпочав своє навчання у балетній секції сестри відомого танцюриста Вацлава Ніжинського – Броніслави. Ніжинська 1922 року емігрувала до Парижа, де співпрацювала зі знаменитим «Русским балетом» Сергія Дягілєва, а потім запросила до паризької трупи своїх учнів.

Стрімкий злет кар'єри Сержа почався після особистого знайомства з меценатом Дягілєвим, який оцінив амбіції молодого танцюриста: «Лифар чекає на власний слушний час, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету».

Після смерті Сергія Дягілєва у 1929 році 24-літній Серж очолив очолив балет Паризької опери, сумістивши три функції: головного балетмейстера, хореографа та провідного танцівника. Лифаревські майстер-класи дали прекрасний результат — на сцені з’явилися такі чудові балерини, як Іветт Шовіре, Ніна Вирубова, Лісетт Дарсонваль і такі танцівники, як Юлій Алгаров, Олександр Калюжний, Ролан Петі та інші. Сценографію для лифаревських постановок робили такі знамениті художники, як Пікассо, Бакст, Бенуа, Кокто, Шагал.

Найвідоміші ролі танцівника – Блудний син в однойменному балеті Прокоф'єва, Аполлон та Іван Царевич в «Аполлоні Мусагеті», «Жар-Птиці» Стравінського. Як постановник і танцюрист, він подарував світові балети «Сюїта в білому», «На Дніпрі», «Ікар», «Шота Руставелі», «Федра», «Міражі» та ін.

У 1947 році Лифар заснував у Парижі Інститут хореографії при «Гранд-Опера», з 1955 року вів курс історії та теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики і почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.

«Так сталося, що паралельно з діяльністю танцівника, керівника групи, хореографа і педагога, я чимало написав про танець, балет, про власне життя», - говорив С. Лифарь. Серед його книг - «Історія російського балету з XVII ст. до «російського балету» Дягілєва», «Від класики до модерну», «Маніфест хореографа» та інші.

Окрім балету, Лифар захоплювався живописом. У 65 років, після вимушеного відходу з театру, він присвячує себе образотворчому мистецтву, але ставиться до цього захоплення як до приємного хобі. «Я не художник, а хореограф, який малює», - писав Серж Лифар в автобіографії «Мемуари Ікара». Сучасники згадували, що Серж частенько малював і в період розквіту своєї кар'єри: на афішах, записках і театральних програмках, вельми побіжно і чим доведеться: олівцем, помадою, гримом...

За життя Серж Лифар отримав багато нагород від різних держав, він був кавалером ордена Почесного легіону і ордена «Літератури і мистецтва», володарем найвищої нагороди балету - «Золотого черевичка», яку називають «балетним Оскаром». Останній нині зберігається у Києві, в Музеї історичних коштовностей України (цю реліквію передала на Батьківщину вдова танцівника, графиня Ліллан Алефельд).

Лифар помер 15 грудня 1986 року від раку в Лозанні (Швейцарія). Серж Лифар завжди вважав себе киянином і навіть відмовився від французького громадянства, яке йому пропонував генерал де Голль, а на його могилі на цвинтарі Сент-Женев'єв де Буа можна прочитати короткий напис: «Серж Лифар з Києва».

У 1994 році у Києві було засновано Міжнародний конкурс балету імені Сержа Лифара, що проходить кожних два роки.

Міжнародний фестиваль балетного мистецтва «Серж Лифар де ля данс» проходить під патронатом Всесвітньої Ради Танцю ЮНЕСКО.

Видання та твори


Коментарі