Проскурня Сергій

1957 — наші дні

Проскурня Сергій Владиславович
(Нар. 28 листопада 1957)
Режисер, продюсер

Лауреат премії Національної спілки театральних діячів України «Експеримент»

Народився 28 листопада 1957 року у Львові. Батьки — Проскурня Владислав Андрійович (1934—2007), Проскурня Емілія Олександрівна (1936 р.н.) — інженери. Дружина — Проскурня (Айманова) Діна Георгіївна (1958 р.н.) — піаністка. Дочка — Анна (1985 р.н.) — аспірант факультету історії і теорії музики та композиції Київської національної музичної академії імені Петра Чайковського.

Починав музичну освіту по класу скрипки у Львівській дитячій музичній школі № 2, в класі Льва Івановича Смірнова. У 1969 сім'я переїздить до Черкас, де продовжується навчання у класі Анатолія Федоровича Сілкіна. Закінчує 8 класів у Середній школі № 8 та 1973 року вступає до Черкаського державного музичного училища імені Семена Гулака-Артемовського, яке закінчує 1977 року по класу альта (клас Маргарити Олексіївни Коновалової).

Бере участь у створенні камерного оркестру під керівництвом Володимира Миколайовича Мусенка. Паралельно з навчанням музики, бере участь у всіх театральних гуртках та студіях Черкас, пише пісні та музику для вистав Черкаського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, але худрада цю музику не приймає. Створює радіостудію Черкаського музучилища та організовує театралізовані вечори і концерти.

Постійно відвідує Москву та Ленінград, де спостерігає театральне і музичне життя. 1976 року обирає своїм духовним вчителем режисера Анатолія Васильовича Ефроса та відвідує його репетиції у Московському театрі на Малій Бронній. Робить спроби вступу на акторські відділення театральних інститутів Москви (в репертуарі — монолог Сальєрі з маленької трагедії Пушкіна «Моцарт і Сальєрі»), але невдало. Саме Анатолій Ефрос стає «хрещеним батьком» в режисурі. Навчальний рік 1977-78 працює вчителем по класу скрипки і загального фортепіано у рідній Черкаській дитячій музичній школі № 1.

У квітні 1978 року відвідує у Москві гастролі «Балету ХХ сторіччя» Моріса Бежара, що сильно позначається на подальшому формуванні творчої особистості (згодом, у 1999 році, під час гастролей у Києві, знайомиться з Морісом Бежаром).

Протягом 1978-80 років — служба в армії у Харкові (будівельні загони). Знайомство з оперним режисером Ігорем Черничком та з родиною Романа Олексійовича Черкашина і Юлії Гаврилівни Фоміної. З того часу — постійне спілкування з Черкашиними-Губаренко. З того часу — зацікавлення творчістю та спадщиною Леся Курбаса. В армії, окрім роботи на будівництві Харківського тракторного та турбінного заводів, стає керівником художньої самодіяльності та одержує дозвіл на відвідання спеціалізованої театральної бібліотеки імені Станіславського — починається підготовка до вступу на факультет режисури. Взимку 1979, під час її гастролей у Харкові знайомиться з Оленою Камбуровою.

Під «знаком Курбаса» 1980 року на відмінно здає вступні іспити до Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого на акторсько-режисерський курс професора Леоніда Артемовича Олійника та Сергія Володимировича Данченка, викладач майстерності актора — Ада Миколаївна Роговцева. Ініціює низку мистецьких акцій, в тому числі присвячених Олександру Блоку, Пабло Пікассо, Ліні Костенко. Відвідує заняття зі сценографії у Данила Даниловича Лідера та Михайла Адольфовича Френкеля. Стає постійним учасником творчої лабораторії молодих режисерів та сценографів Українського театрального товариства (УТТ, згодом Спілка Театральних Діячів України, СТД), відвідує режисерські лабораторії у Москві, Ленінграді, Ризі, Мінську.

1981 року одружується з Діною Аймановою, тоді — студенткою Казанської консерваторії.

У рамках діяльності театру «Дружба», в 1982 році знайомиться з Робертом Стуруа та Гією Канчелі, відтоді постійно спілкується з ними (1998, 2001— організовує у Києві гастролі Театру імені Шота Руставелі, а в 2001 — авторський концерт Канчелі). Відвідує гастролі усіх оперних театрів, у тому числі — Берлінської Коміше опери, Московського камерного музичного театру під керівництвом Бориса Олександровича Покровського. Особливу увагу відчуває з боку видатного оперного і театрального режисера Ірини Олександрівни Молостової.

Починаючи з 1981 року організовує концерти Олени Камбурової у Києві. Починає публікувати у періодиці замітки та рецензії. В журналі «Дружба народов» виходить стаття-протест проти ідеологічного свавілля та знищення скульптурної композиції Ади Рибачук та Володимира Мельниченка у комплексі київського крематорію.

З початку сезону 1983 року Сергій Данченко запрошує Сергія Проскурню режисером до Державного академічного драматичного театру імені Івана Франка (у театральному інституті одержує право вільного відвідування). Протягом 1983-87 років бере участь у постановках вистав «Енеїда» за Котляревським та «Вибір» за Бондарєвим (постановник Сергій Володимирович Данченко), «Герой заходу» за Сінгом та «Сімейний детектив» за Синельниковим (постановник Володимир Миколайович Оглоблін).

З 1984 починає викладати майстерність актора та режисера на курсах Леоніда Артемовича Олійника та Сергія Володимировича Данченка, 1987 — спільно з Адою Роговцевою ставить дипломну виставу «Чайка» за Чеховим, у якій в ролі Треплєва дебютує Остап Ступка. З 1988 року контракт викладача не продовжений на підставі політичних звинувачень.

Весною 1984 року дебютує, як режисер-постановник, комедією Мольєра «Месьє де Пурсоньяк» на сцені Черкаського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка (декорації та костюми спільно з Данилом Георгійовичем Нарбутом). Вистава стала маніфестом молоді театру та міста.

З 1984 року веде активну діяльність щодо повернення в Україну Леся Степановича Танюка, а після його повернення, з 1986 по 1988 рік, спільно з ним та сценографом Володимиром Карашевським, бере участь в організації серії «Київських театральних вечорів», в тому числі — дебюту поетичної групи Бу-ба-бу Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Віктора Неборака; вечері, присвяченому 100-річчю від дня народження Леся Курбаса; вечері, присвяченому 70-річчю Данила Лідера.

1985 року створює, спільно зі сценографом Володимиром Карашевським, виставу «Камо» за драматичною поемою Олександра Левади у Київському театрі поезії. Вистава йшла у музеї «Золоті ворота». Одержує диплом І ступеня за кращу режисуру у фестивалі-конкурсі, присвяченому XXVII з'їзду КПРС. Після 4 показів, виставу забороняють за авангардне трактування ролі революціонера.

1985 року у селі Болотня на Поліссі знайомиться з Марією Оксентівною Примаченко (Приймаченко) та Юрієм Михайловичем Ростом, який постійно приїздив до родини художниці.

З 1985 по 1987 продовжує працювати у Театрі імені Івана Франка в якості стажиста — студента вищих режисерських курсів при Міністерстві культури СРСР.

Ніна Миронівна Новоселицька запрошує до співпраці у студії драматичного мовлення Українського радіо, де з 1986 року ставить радіовистави, серед яких «Одержима» та «Осіння казка» за творами Лесі Українки, «По дорозі в казку» Олександра Олеся, «Дума про братів неазовських» за драматичною поемою Ліни Костенко, які увійшли у фонд Українського радіо. Музику для усіх вистав створює Юрій Шевченко. У виставах за участю Богдана Ступки, Ади Роговцевої, Костянтина Степанкова, Лариси Кадирової, Василя Вовкуна, Лариси Хоролець, Наталії та Ольги Сумських, Богдана Бенюка, Олексія Богдановича та інших — читає текст від автора. Радіо-вистава «Одержима» за драматичною поемою Лесі Українки, у перекладі російською, 1993 одержує гран-прі конкурсу радіовистав країн СНД.

З 1986 року очолює Молодіжну секцію УТТ-СТД та активно лобіює створення нових театрів-студій. Організовує низку творчих лабораторій та майстер-класів. Виступає одним з організаторів у Києві Всесоюзного фестивалю «Література на сцені», під час якого знайомиться з Еймунтасом Някрошюсом.

З травня 1986 року постійно відвідує село Болотню, де, у 35 кілометрах від Чорнобильської АЕС, продовжує творити Марія Примаченко. Згодом, у 1987 році, публікує дослідження «Сни і картини Марії Примаченко» у журналі «Декоративное искусство СССР».

14 січня 1987 року дізнається про смерть Анатолія Васильовича Ефроса. Сергій Проскурня у цей день знаходиться у Тбілісі, де бере участь у відзначенні 100-річчя режисера-новатора, побратима Леся Курбаса — Сандро Ахметелі. В цей день відбувається знайомство з Сергієм Йосиповичем Параджановим, до якого переходить лінія духовного наставництва.

Після дворічної перерви, влітку 1987 року виставу «Камо» відновлено спеціально для одного показу в програмі Всесоюзного фестивалю експериментальних вистав у Тбілісі. Там виставу дивиться Сергій Параджанов, який дає режисеру та сценографу високу оцінку.

Серпень 1987 — знімається в ролі Вчителя у дебютному фільмі Сергія Маслобойщикова «Сільський лікар» за Францем Кафкою. Літо 1993 року — продовження співпраці з Сергієм Маслобойщиковим — зйомки в ролі Вчителя у фільмі «Співачка Жозефіна та мишачий народ» за новелами Франца Кафки.

Протягом 1987-89 років здійснює з колективом Першого українського театру для дітей та юнацтва (Львів) постановку дилогії Богдана Стельмаха «І золотої, й дорогої… / Тарас» про дитячі та юнацькі роки Тараса Шевченка. Музику створює Богдан Янівський.

Влітку 1988 року у Києві проводить серію хеппенінгів на екологічну тему «Віримо, що не помрем», що стає заявкою на створення Українського театру-студії «Будьмо!» (першим директором стає драматург Ярослав Стельмах). В рамках діяльності театру-студії здійснює постановки: «Вертеп» («Святий вечір добрим людям!») (етно-реконструкція) за участю Державної академічної чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького (1989); «Дума про братів неазовських» за драматичною поемою Ліни Костенко (1990), «Регіт» за екзистенційною драмою Богдана Бойчука, де в головній ролі Поета виступив Василь Вовкун (1991); «Друже Лі Бо, брате Ду Фу» за п'єсою Олега Лишеги (1992), «Одержима» Лесі Українки з Ельдою Бец (Німеччина) в ролі Міріам (1994). У виставах використовувалася виключно жива музика, музичними керівниками працювали композитори Петро Товстуха та Алла Загайкевич. Театр-студія «Будьмо!» проіснував до 1995 року та за цей час показав свої вистави у Львові та провів гастролі у Німеччині, Польщі, Словаччині, Чехії, брав участь у престижних міжнародних театральних фестивалях у Модені (Італія), Лозанні (Швейцарія), Варшаві, Білостоку та Гданську (Польща).

У 1988-89 роках бере участь у розробці концепції Всеукраїнського фестивалю популярної пісні та сучасної музики «Червона рута», стає співавтором сценарію (спільно з Кирилом Стеценком та Олександром Ірванцем) і головним режисером 1-го фестивалю у Чернівцях (вересень 1989).

Стає одним із засновників театрального фестивалю у Львові та дає йому назву — «Золотий лев» (жовтень 1989).

1989 — початок роботи над сценарієм телефільму-вистави «Мина Мазайло» за комедією Миколи Куліша (спільно з Лесем Танюком). Зйомки на студії «Укртелефільм» протягом квітня 1990 — травня 1991 років. Оператор — Микола Гончарук, композитор — Петро Товстуха. У ролях: Валерій Івченко, Наталя Лотоцька, Віталій Розстальний, Вікторія Корсун, Лариса Кадирова та інші. Дебют у кіно Віталія Лінецького.

25-28 листопада 1989 року — остання зустріч у Тбілісі з Сергієм Йосиповичем Параджановим.

Співавтор концепції (спільно з Олесем Бердником) та головний режисер фестивалю «Собор української духовної республіки», 6-8 липня 1990, у Коломиї. Постановка на пленері драматичної поеми Віри Вовк «Іконостас України» за участю Богдана Ступки, Наталії Наум, Івана Гаврилюка, Наталії Сумської та інших акторів кіно і театру. Масовка — 1500 осіб. Музику створив Ярослав Хомик, костюми — Остап Патик. 25 тисяч глядачів у природному амфітеатрі на Воскресенецькій горі над рікою Прут.

25 липня 1990 року — участь у похороні Сергія Параджанова в Єревані.

1990, Львів — автор концепції та головний режисер першого фестивалю нетрадиційних жанрів мистецтва «Вивих». Перформенс «Прокидання поезії» на сцені Львівської опери. Акції спільно зі Студентським братством Львова. Повернення до Києва та участь у студентських протестах — «революції на граніті» (відповідальний за культурну програму на підтримку голодуючих).

Листопад 1990 — перша поїздка до Нью-Йорку (США) та початок співпраці з Яра мистецькою групою Вірляни Ткач — резидента Експериментального театрального клубу «Ля Мама». Початок творчих взаємин з «генієм американської культури», творцем оф-оф-Бродвею — Еллен Стюарт. 28 листопада 1990 року відвідання опери «Саломея» Ріхарда Штрауса у Метрополітен опері.

У 1991 та 1992 роках організовує за принципом культурного обміну з Центром вивчення творчості Єжи Гротовського і театральних пошуків (Вроцлав, Польща) «Дні Леся Курбаса у Польщі» та «Дні Єжи Гротовського в Україні» (Київ, Львів, Харків).

Травень 1992 року, Львів — другий фестиваль «Вивих». В його програмі — грандіозний хеппенінг «Похорон біди» та постановка на сцені Львівської опери вистави — поезоопери «Крайслер імперіал» за творами поетичної групи «Бу-Ба-Бу».

Починаючи з березня 1992 року створює та проводить одинадцять міжнародних театральних фестивалів-лабораторій «Мистецьке березілля» (останній парадоксально відбувся у жовтні 2003). За ці роки у фестивалях взяли участь 330 театрів з 23 країн світу та з 21 міста України. У тому числі: танцюрист Буто — Тадаші Ендо (Японія-Німеччина, 1994, 2001); театр «Сочіетас Раффаелло Санціо» Ромео Кастелуччі (Італія, 1995); Театр Романа Віктюка (Росія, 1995, 2001); театр «Мена Фортес» Еймунтаса Някрошюса (1995); театр класичної японської комедії Кьоген (12 і 13 генерації династії Шігеяма, 1996); Театр «Ліцедєї» та Московський ТЮГ з виставою Ками Гінкаса (Росія, 1996); Янтайська трупа Пекінської опери (1997); Балет міста Бордо під орудою Карлотти Ікеда (2000); Бурятський театр опери та балету (Улан-Уде, 2001). Під час фестивалів відбулись прем'єри вистав Олексія Ратманського, Тадаші Ендо, Ніни Матвієнко, Георгія Ковтуна, Романа Віктюка, Вірляни Ткач, власні постановки. Було виконано трансцендентний твір Мауріціо Кагеля «Акустика». 1996 відбулась виставка малюнків Тадеуша Кантора та була започаткована співпраця з Фондом його імені (Польща). Під час фестивалів 1999—2001 років співпрацював з Міжнародним фондом «Відродження».

Під час фестивалю «Мистецьке березілля. Музика» (1997) виконав з Національним симфонічним оркестром України музичну казку Сергія Прокоф'єва «Петрик і вовк»(у власному перекладі українською), де об'єднав функції диригента та актора-оповідача.

Під час гастролей театру-студії «Будьмо!» в Мюнхені (Німеччина) у грудні 1992 — січні 1993 створює кілька програм української редакції Радіо Свобода, в тому числі радіовиставу за комедією Володимира Діброви «Короткий курс» з Еммою Андієвською «від Автора».

1993 року виступає співзасновником Мистецького об'єднання «Дзиґа» у Львові та протягом наступних 15 років співпрацює з ним.

1993-96 роки — тісна співпраця театру-студії «Будьмо!» з театрами «Снеп» (Велика Британія), «Шпілверк» (Німеччина) та «Дель Соле» (Італія) в проекті «Новий театр для нової Європи». Постійні обміни театральним досвідом, майстер-класи та спільні вистави для дитячих аудиторій: дітей-інвалідів, із синдромом Дауна, глухонімих та різних за соціальним статусом груп дітей у країнах-учасницях проекту.

Організував у Києві фестивалі однієї п'єси: «Одержима» Лесі Українки (1994) та «Чекаючи на Годо» Семуеля Беккета (1995) за участю театрів Білорусії, Литви, Молдови, Німеччини, Румунії, Угорщини, України.

У липні 1995 року запрошений тодішнім директором Міжнародної школи україністики Григорієм (Джорджем) Грабовичем до Гарвардського університету (США) — провести семінар на тему «Альтернативна культура сучасної України».

У серпні 1996 року запрошений Джоном Роквелом, директором фестивалю у Лінкольн Центрі (Нью-Йорк, США) на бенефіс 80-ліття Йєгуді Менухіна у «Еврі Фішер Холлі». У листопаді того ж року, на запрошення уряду США, серед представників 49 країн, бере участь в міжнародному семінарі «Перемога театру» у Зальцбурзі (Австрія), де знайомиться з великим драматургом ХХ сторіччя Артуром Міллером.

У жовтні — грудні 1996 організовує ювілейні заходи з нагоди 60-річчя Романа Віктюка. В проект «Роман Віктюк: опанування віком» входять ювілейний вечір у Львівській опері 28 жовтня та фестиваль у Києві за участю театрів Романа Віктюка, Московського художнього театру імені Максима Горького (Москва), Театру на Фонтанці та Театру юного глядача (Санкт-Петербург). У листопаді-грудні 1997 року на телеканалі СТБ виходять телевізійні версії усіх вистав фестивалю.

У сезоні 1998-99 років спільно з Мистецьким об'єднанням «Дзиґа» провів у Львові міжнародний арт-проект «Гранди мистецтва у Львівській опері» за участю Гідона Кремера (скрипка) та камерного оркестру «Кремерата Балтика», Олександра Князєва (віолончель), Ліани Ісакадзе та Сергія Стадлера (скрипка), Наума Штаркмана та Володимира Крайнєва (фортепіано), Ольги Швайгер (надвисоке сопрано). Спеціально для цього проекту був створений Фестивальний оркестр під керівництвом Романа Кофмана. В рамках проекту відбулись також виступи Чоловічого балету Валерія Михайловського, Ілзе Лієпи, Марка Перетокіна, Вадима Писарєва та інших зірок балету. Відбулось концертне виконання опери Глюка «Орфей та Еврідіка» за участю Еріка-Міруерт Курмангалієва, показ вистави Романа Кофмана за оперою «Кармен», прем'єра вистави Романа Віктюка «Бульвар Сан-Сет» за участю Ади Роговцевої. Проект супроводжувався майстер-класами та відкритими репетиціями для мистецької молоді Львова.

Протягом років бере участь у проведенні майстер-класів та тренінгів для українських недержавних організацій галузі культури (НДО) за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Неодноразово зустрічається із засновником Фонду — Джорджем Соросом та дискутує з ним щодо проблем розвитку недержавного сектору культури в Україні. Бере участь в створенні Всеукраїнської асоціації НДО в культурі (проіснувала до 2005 року). Запрошений до участі в Правлінні Центру сучасного мистецтва Сороса при Національному Університеті Києво-Могилянська Академія (1999—2003) та бере участь у підготовці виставок видатних майстрів світового мистецтва, у тому числі Енді Ворхола, Іллі Кабакова, Йозефа Бойза.

Вересень 2000, Краків (Польща). В рамках співпраці з Фондом Тадеуша Кантора бере участь у заходах, присвячених 10-річчю від дня смерті геніального режисера. Знайомство з Робертом (Бобом) Вілсоном — американським режисером та сценографом. Наступні зустрічі з Бобом Вілсоном у рамках Міжнародних театральних фестивалів імені Чехова у Москві (2002, 2004).

В сезоні 2001-02 у рамках проекту «Гранди мистецтва у Києві», який, на жаль, реалізувався не повністю, відбулись: авторський вечір композитора Гії Канчелі за участю Льва Маркіза (диригував Симфонічним оркестром Національної філармонії України), Юрія Башмета (альт), Дмитра Булгакова (гобой), Арно Борнкамфа (сопрано-саксофон); гастролі Театру імені Шота Руставелі; вистава «Тристан та Ізольда» за участю зірок балету Марсії Гайде та Ісмаеля Іво; концерт мультиінструменталіста Стефана Мікуса; гастролі Балету Анжелена Прельжокажа.

2001 року стає співпродюсером гастролей у Києві вистави Романа Віктюка «Примадонна» за участю Олени Образцової.

Протягом 2001-03 років співпрацює з Лесем Танюком та Василем Вовкуном у структурі Національної спілки театральних діячів України. Бере участь у розробці проекту Закону України «Про театр і театральну справу».

Бере участь у низці міжнародних конференцій та конгресів, у тому числі Конгресах Міжнародної асоціації театральних критиків (AISTA / Бухарест, Румунія, 2003 та Сеул, Південна Корея, 2005). На Конгресах Міжнародного інституту театру (ІТІ при ЮНЕСКО) в Афінах (Греція, 2002) та у Манілі (Філіппіни, 2006).

Протягом квітня — листопада 2003 року, в якості автора сценарію та режисера зйомок, брав участь у телевізійному проекті «Дорогами України» (на замовлення Першого національного телеканалу та Укрзалізниці) — 25-серійного телефільму про туризм, культуру, мистецтво, традиції та інші принади усіх регіонів України. Для цього 7 місяців проводить в експедиціях.

Протягом 2001-05 років провадив роботу щодо створення громадського руху Форум творчої молоді України, кульмінацією якого стало проведення фестивалю «Бієннале актуального мистецтва України» (жовтень-грудень 2004). З великої програми фестивалю особливо важливими стали Всеукраїнська виставка «Діти трешу» у Національному художньому музеї України та низка концертів у Національній філармонії України. Мистецькі події стали співзвучними подіям «Помаранчевої революції» та вилилися на площі та вулиці низкою перформенсів.

Організував акцію «Різдво на Майдані»: інсталяцію 27 ялинок — символів усіх регіонів України (грудень 2004 — січень 2005).

2004 року здійснив постановку власної інсценівки роману культового польського письменника Вітольда Гомбровича «Фердидурке» з колективом Черкаського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Прем'єра відбулась в рамках Міжнародного театрального фестивалю «Золотий лев» на сцені Львівської опери (2004). Виставу було показано в Центрі імені Всеволода Мейєрхольда у Москві (2005) та на фестивалі Гомбровича у місті Радомі (Польща, 2006), де інсценівку було визнано кращою.

4 лютого 2005 року організував в інформаційній агенції «Укрінформ» круглий стіл на тему «Політика в галузі культури: партнерство мистецької спільноти та держави» за участю представників усіх видів мистецтва і культури.

24 листопада 2005 року стає членом Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України, а з квітня 2008 очолює Комісію ради з питань захисту культурно-інформаційного простору.

У 2006 році за завданням Президента України Віктора Ющенка відновлює традицію проведення Всесвітніх форумів українців та стає директором, головним режисером та сценаристом IV Всесвітнього форуму українців у Києві (серпень). В програмі Форуму, у тому числі, відбувся концерт за участю Вікторії Лук'янець та Андрія Шкургана. За диригентським пультом Національного симфонічного оркестру України стояв Кирило Карабиць.

З 2007 року провадить творчу діяльність в рамках щойно створеного ТОВ «Проскурня продакшн», у тому числі репетиції вистави «Гаплик.com.ua» за творами Івана Карпенка-Карого та Леся Подерв'янського за участю телевізійних ведучих (проект тимчасово законсервовано). Організовує акторські тренінги для журналістів та телевізійних ведучих.

З грудня 2007 року входить до команди нового Міністра культури і туризму України Василя Вовкуна, а згодом стає радником Міністра на громадських засадах. Паралельно, за завданням Міністра, протягом 2008 року здійснює низку постановок та заходів, в тому числі присвячених Шевченківським дням, візиту Вселенського Патріарха Варфоломія І в Україну, Дню прапора, а також проводить творчий вечір Неоніли Крюкової, програму «Стусове коло», присвячену 70-річчю від дня народження Василя Стуса, заходи, присвячені 100-річчю Марії Приймаченко, 100-річчю Степана Бандери та інші.

З січня 2008 року співпрацює з Міжнародним фондом оперних вистав (Нідерланди) та виконує функцію продюсера від України під час міжнародного проекту — постановки опери Бізе «Кармен». Прем'єра вистави відбулась 23 вересня у місті Бреда (Нідерланди). Після гастролей у 24 містах Бельгії і Голландії, відбулась українська прем'єра вистави на сцені Національної опери України імені Тараса Шевченка (8-9 листопада 2008).

У 2009 році протягом 80 днів працює генеральним директором - художнім керівником Одеського національного академічного театру опери і балету. За цей час організовує міжнародний фестиваль "Парад диригентів" та випускає "одеську" версію вистави "Кармен". Виступає головним режисером концерту мистецьких колективів Одеської області у Національному палаці "Україна". З вересня - створює антрепризу "Нова одеська опера" та продюсує постановку опери Моцарта "Дон Жуан", прем'єра якої відбулась 22 вересня у Королівській опері Нідерландів у Гаазі. а згодом - з успіхом гастролювала Нідерландами, Бельгією та Іспанією.

У грудні 2009, в Черкаському академічному обласному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка продюсує міжнародний проект - постановку комічної опери Йоганна Штрауса "Циганський барон", яка протягом січня - лютого 2010 з успіхом гастролює містами Нідерландів та Бельгії.

У березні 2011 року розпочинає у Черкасах новий проект - постановку драматичної поеми-тетралогії Богдана Стельмаха "Тарас", який триватиме до 2014 року.

Протягом тривалого часу співпрацює з ієрархами Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви та інших конфесій. Серед найважливіших подій: аудіо запис та випуск книги «Дитяча Євангелія» (за участю актора Валерія Івченка та поета Івана Малковича, 1991), фестивалі «Українська Молодь Христові» у Львові (1993, 1995, 1997) та З'їзд Християнської Молоді України у Києві (1999), заходи візиту Вселенського Патріарха Варфоломія І в Україну, «Подячні Просфори» Патріарха Любомира Гузара" (2008, 2009, 2011).

Доступні матеріали:
Моя мрія – глобальна театральна реформа
Політика зараз узурпувала театральну термінологію
Сергій Проскурня повернувся в режисуру з виставою «Фердидурке» Вітольда Гомбровича
Сергій Проскурня про значення духовно-мистецької творчості для Церкви
Певица Жозефина и мышиный народ
Мина Мазайло

Видання та твори


Коментарі