Меретин Бернард

Меретин Бернард
(ХVII століття — 4 січня 1759)
Архітектор епохи пізнього бароко

Однією з найяскравіших постатей в українському мистецтві XVIII cт. є архітектор Бернард Меретин. Спадщина, яку він залишив, стоїть в одному ряді з найкращими зразками європейської архітектури того часу. Щодо географїі його діяльности, то вона обмежується виключно територією західних земель України (Галичини), а ще вужче — нинішніми Львівською, Івано-Франківською і Тернопільською областями, на просторах яких у XVIII ст. були розкидані маєтки старости канівського Миколи Потоцького. Власне на службі цього магната перебував Б. Меретин, про що сам зізнається в одному з документів. Тому більшість фундованих М. Потоцьким будівель звів цей архітектор. Найвизначнішими (за хронологією) були ратуша в Бучачі (1750), місіонерський костел у Городенці (1745 — 1760) — обидва фундації Потоцького. Найвеличнішим творінням Б. Меретина стала катедра св. Юра у Львові (1744 — 1761). Крім цих трьох головних, які репрезентують барокову архітектуру України на європейському рівні, Б. Меретин створив цілу низку скромніших об'єктів сакральної архітектури, у яких виразно позначився характерний творчий почерк цього майстра. Документально підтвердженими є перебудова костелу в Навари коло Львова (1740 — 1748) і побудова від фундаментів костелу в Годовиці біля Наваргі (1758). Костели в Берездівцях (1771 р., репліка Годовицького), Лопатині (1772), Коломиї (1775), Буську (1780), хоч постали вже після смерти Б. Меретина, були збудовані за його проектом, тому мають однакову об'ємно-планувальну структуру.

До переліченої групи костелів дослідник Т. Маньковський зараховує і костел у Винниках під Львовом (1738). Такого висновку він доходить на підставі згадки у посмертному інвентарі Б. Меретина про заборгованість архітектору суфрагана львівського, єпископа гебронського Самуеля Ґловінського за „фабрику". Оскільки Винники належали С. Ґловінському, то цією „фабрикою", на думку вченого, мав би бути тамтешній костел. Така версія маловірогідна з двох причин. По-перше, костел у Винниках збудувала своїм коштом воєводина люблінська Маріанна Тарло. По-друге, план цього костелу не має нічого спільного з переліченими раніше пам'ятками. Згаданою „фабрикою" для суфрагана С. Ґловінського була, правдоподібно, реконструкція його резиденції на площі біля римо-католицької катедри.

У Львові в 1774 р. Б. Меретин виконав фасад костелу кармеліток взутих, який на початку XIX ст. Ю. Бем перебудував на бібліотеку для Максиміліана Оссолінського. У 1758 р. він будує монастир місіонерів (вул. Замарстинівська, 9), у 1744 р. веде будову костелу і монастиря сакраменток. У 1751 р. на розпорядження свого зверхника М. Потоцького Б. Меретин керував закладенням фундаментів під будинок василіянського монастиря в Бучачі.

Крім будівель сакрального характеру, Б. Меретин будував або реконструював житлові будинки — кам'яниці і палаци, переважно для знаті. З виступу свідків у протестації цехових майстрів проти „муляра Бенґарда" 1744 р., який відбирав їм різні „фабрики" і наставляв туди своїх людей на шкоду цехові, стало відомо, що Б. Меретин у цей час перебудовував з ґрунту дві кам'яниці в Ринку: Сапіжинську (№ 10) і Землянську (№ 33) і вів роботи на тилі кам'яниці Алембеківської (пл. Ринок, 13). З іншого місця відома дрібна робота з репарації коминів у кам'яниці Жевуських (1749), а в 1757 р. він реставрує кам'яницю Генсьорівську навпроти римо-католицької катедри (вул. Театральна, 9), у якій сам проживав до кінця своїх днів.

Б. Меретинові також належить будова декількох палаців у Львові — як новозбудованих, так і ним реконструйованих. Найбільш ранньою такою будівлею (1730-ті рр.) був палац для львівського райці та доктора медицини Кароля Ґарані, який постійно протеґував панові Бенґарду. За контрактом від 2 березня 1746 р. Б. Меретин будує палац біля старости соколівського Олександра Бекерського. Будову цього палацу біля монастиря капуцинів розпочав цеховий будівничий Шимон (Симон) Кустош, згідно з контрактом від 5 травня 1742 р.9, але цей будівничий тільки розпочав будівництво, не довівши його до кінця. Крім того, не відомо, чи був він також автором проекту, чи тільки виконавцем. Через чотири роки, 2 березня 1746 р. О. Бекерський уклав контракт з Б. Меретином, і той завершив мурування палацу, хоч не обійшлося без конфлікту між ним і замовником.

Працював Б. Меретин і над оформленням інтер'єрів палаців, проектуючи для них каміни, печі, комини. Ці речі в давнину мали не тільки функціональне призначення. Вони несли також суто естетичне, будучи іноді справжніми витворами мистецтва. Про цей бік діяльности архітектора в літературі не говорилося. Маємо можливість опублікувати кілька документальних фактів таких робіт Б. Меретина. 27 березня 1746 р. каштелян перський Казимир Рудзинський уклав з Б. Меретином контракт на виставлення двох печей і виведення понад дах коминів. Печі мали бути виставлені одна „саським стилем", друга — львівським. Щодо першої, то, очевидно, йшлося про взорування на мейсенській (саській) порцеляні, яка у першій половині XVIII ст. мала величезну популярність завдяки своєму вишуканому і тільки їй притаманному декору.

Аналогічну роботу Б. Меретин виконав у палаці підвоєводи львівського, ловчого коломийського Яна Лаского у 1753 р. Для нього він проектував комини і каміни, які в натурі реалізував цеховий будівничй Ян Дембовський „według obrysu і informacyi Pana Bernata i jego prawdziwej instrukcyi".

Б. Меретин do цеху будівничих не належав і тим навіть гордився. Він був справді талановитим архітектором, тому постійно користувався протекцією маґнатів та впливових людей, замовлення яких він виконував. На усі претензїі і звинувачення мулярського цеху, що цеховим майстрам відбирає роботу, реаґував спокійно і самовпевнено. Коли у 1744 р. райця Вільчек з якоїсь причини позвав його до міського суду, Б. Меретин покликався на свого зверхника старосту каньовського М. Потоцького і сказав, що він є двірським слугою і до магістрату не належить, підкресливши тим свій соціальний стан.

Щодо національної належности, то, поза всякими сумнівами, Б. Меретин був німецького походження. Цієі думки дотримувався Т. Маньковський. Досить конкретно на це вказують сучасники архітектора. Позацеховий майстер будівничий Микола Соколовський, виправдовуючись перед цеховими майстрами, заявив, що не практикує маґістурії мулярського ремесла, а тільки для поживи своєї працює у Берната німця. Сам же він підписувався під документами німецькою готикою „Merettiner", ім'я завжди писав латинкою „Bernardus". Підпис „Веrnardus Merettiner " стоїть під контрактом 1754 р. на докінчення будови катедри св. Юра у Львові. Таким чином, справжнє прізвище архітектора — Мереттінер. Правда, у львівських актових книгах писарі перекручували його у найрізноманітніших варіантах: Meretynier Bernat architectus, Meretync, Meredyn, Merettyn, Miry dyn, Mertynier, Merderer, Bernadt architecto, Bernat, Bennard, Merettini, Meretyn. Остання спольщена форма „Меретин" прийнялася у писемних джерелах і сучасній літературі.

Звідки і коли Б. Меретин прибув до Львова — не відомо. Т. Маньковський припускає, що з'явився він mym близько 1738 р.15, хоча це могло бути дещо раніше. У 1742 р. мешкав у монастирі кармеліток взутих, костел яких перебудовував. З міських актів довідуємось, що в 1757 р.

Б. Меретин зайняв частину кам'яниці вдови покійного шевця Матвія Генсьоровського, яку того ж року реконструював16 (вул. Театральна, 9).

Бернард Меретин помер у перших днях (про це ніде не зазначалося) 1759 р. у своїй кам'яниці Генсьорівській, залишивши вдовою жінку Анну, іноді також названу Катериною, сина Йосифа і дочку Франціску, заміжню за Войцехом Балицьким. Анна Меретинова в 1761 р. вийшла заміж вдруге за Стшалковського. Помер архітектор 3 або 4 січня, бо 5 січня до Анни, уже вдови з'являється кредитор Марко Іцкович з векселем на суму 1206 зол. за взяту архітектором деревину на різні будови16. Таким чином, маємо конкретнішу дату смерти Б. Меретина. До цього часу в літературі говорилося тільки про 1759 р., без зазначення дня і місяця. Кредитори покійного Бернарда ще упродовж кількох років висували претензії до його спадкоємців, домагаючись сплати боргів за взяті ним у кредит будівельні матеріали.

Публікуємо два нові документи стосовно творчости Б. Меретина. Це контракт 1746 р. на виставлення печей у палаці К. Рудзинського і посмертний інвентар майна архітектора. Якщо перший документ не був відомий дослідникам, то другий, посмертний інвентар майна, фраґментарно використав Т. Маньковський посиланнями на нього. Повна публікація документа не тільки дасть можливість дослідникам довідатися про будівельну діяльність архітектора (ця інформація досить скупа), але й збагатить знання про соціальний стан, побут, предмети матеріальної культури того часу.

Володимир Вуйцик

джерело

 

Видання та твори


Собор святого Юра Собор святого Юра

Пінзель Іван Георгій, Меретин Бернард

Коментарі