Григорович-Барський Василь

1701 — 1747

Григорович-Барський Василь Григорович
(1 січня 1701 — 7 жовтня 1747)
Мандрівник, паломник, учений, письменник

Народився в сім’ї київських міщан, що походили з м. Бар. Щоб вступити до Києво-Могилянської академії, таємно від батька з’явився до її префекта Ф. Прокоповича, був зарахований у бурсу і пройшов повний курс навчання (1715—1723). На початку 1723 р. попрямував до Львова, де вступив у єзуїтську академію під вигаданим прізвищем — Панський. Проте єзуїти дуже скоро здогадалися, що мають справу з православним, і вигнали його з академії.

Василь Григорович-Барський ще з дитинства, за його власним висловом, «мав охоту бачити чужі краї», і в квітні 1723 р. в одязі пілігрима вирушає в подорож, яка тривала майже 24 роки. Під час подорожей вивчав історію, економіку, освіту, побут і звичаї різних країн і народів, а також пам’ятки мистецтва та архітектури. Спостереження ретельно занотовував у своїх дорожніх записках, до яких додав детальний маршрут подорожей і близько 150 ілюстрацій, майстерно зроблених ним з натури.

Спершу, в Західній Європі, він побував у Кашау (Кошице), Пешті, Відні, Барі (місто в Італії, де зберігаються нетлінні мощі святого Миколая Мирлікійського) і, насамкінець, у Римі та Венеції; далі простує на острів Корфу і через Кефалонію досягає острова Хіос, а потім — Солуня й гори Афон.

10 вересня 1726 р. мандрівник відплив із Солуня до Палестини, побував у Єрусалимі, на горі Синайській, відвідав острів Кіпр. Вісім місяців жив у Єгипті, на подвір’ї александрійського патріарха Козьми в Каїрі (1727—1728). Згодом знову вирушає на Синай і до Палестини.

У 1729—1731 рр. жив у Тріполі (Сирія), де в місцевому училищі опановував грецьку мову під керівництвом ієромонаха Іакова. У Дамаску був пострижений у ченці антиохійським патріархом Сильвестром (1734). Наступні шість років провів на острові Патмос, де вивчав грецьку мову й літературу. У 1741 р. одержав з Києва звістку про смерть батька й захотів повернутися на Батьківщину. Написав листа в Київ своєму колишньому товаришеві С. Тодорському, який учителював у недавно відкритому грецькому училищі, і попросив посади вчителя. Але в травні 1743 р. за указом імператриці Єлизавети Петрівни російський посол у Константинополі А. Вешняков викликав В. Г. Григоровича-Барського до себе й запропонував місце священика при посольстві. Василь Григорович прожив у Константинополі рік, а в травні 1744 р. знову вирушив на гору Афон, де мав доступ у всі греко-православні монастирі та бібліотеки при них.

Повернувшись до Константинополя в середині 1746 р., застав уже нового посла — А. Неплюєва, який мав намір його заарештувати та відправити в Російську імперію. Григорович-Барський через Болгарію, Румунію та Польщу у вересні 1747 р. повернувся до Києва. Дорогою, іще перебуваючи в Бухаресті, одержав від префекта києвоподільських шкіл В. Лащевського лист із запрошенням зайняти кафедру грецької мови в Києво-Могилянській академії, однак не встиг скористатися цією пропозицією: по прибутті в Київ тяжко захворів (далися взнаки труднощі та багатолітні мандри) й невдовзі помер.

Головна праця В. Григоровича-Барського — «Дорожные записки», в яких він називає себе то Панським, то Василем Київським, то Плакі-Альбовим. Після його смерті ці «Записки» зберігалися (разом із численними авторськими малюнками) у його матері, яка охоче давала переписувати їх усім бажаючим. І вони досить швидко стали надзвичайно популярними. «У Малій Росії і в сусідніх губерніях, — писав дослідник творчої спадщини знаменитого мандрівника В. Рубан, — мабуть, немає жодного місця й будинку, де б не було списків із цих „Записок“. Майже в усіх російських семінаріях для єпархіальних архієреїв їх переписували по кілька разів, благочестиві ж люди з духовних і мирських станів діставали їх за великі гроші». С. Тодоровський розібрав малюнки, вклеїв їх в оригінал і хотів видати «Записки» окремою книгою, але в 1754 р. помер, не встигнувши здійснити свій задум. Уривок із книги Григоровича-Барського («Описание города Солуня») вперше було опубліковано на сторінках журналу «Парнасский щепетильник» (липень 1770). Повністю надрукувати книгу В. Рубану вдалося (за вказівкою і за фінансової підтримки Г. Потьомкіна) лише в 1778 р., з окремими поправками та доповненнями. Називалася вона «Пешеходца Василия Григоровича-Барского Плаки-Альбова, уроженца киевского, монаха антиохийского, в путешествии к святым местам в Европе, Азии и Африке находящимся (предпринятое в 1723 и оконченое в 1747 г., им самим писанное)».

«Дорожные записки» В. Григоровича-Барського, котрі продовжили відомий у літературі ще з XII ст. жанр «паломницьких ходінь до святих місць» і фактично започаткували жанр автобіографії, витримали багато перевидань. Вони й досі не втратили свого пізнавального значення, адже в них міститься багатющий географічний, історико-археологічний і мистецтвознавчий матеріал про країни Західної Європи, Близького Сходу та Південно-Східного Середземномор’я. Зокрема детально описано гору Афон з її монастирями та книжковими скарбами. Разом з тим, у «Записках» відбилася яскрава особистість їх автора — допитливого дослідника, уважного спостерігача, знавця мов, історії та культур балканських і близькосхідних народів.

Найповніше — сьоме й останнє зі здійснених за часів Російській імперії — видання «Записок» у 4-х ч. (СПб., 1885—1887) вийшло під дещо скороченою назвою: «Странствования Василия Григоровича-Барского по святым местам Востока с 1723 по 1747 год». У перекладі українською мовою ця праця видана у 2000 р.

джерело

Доступні твори:
Мандри по Святих Місцях Сходу з 1723 по 1747 рік

Видання та твори


Коментарі