Селімович Меша

1910 — 1982

Селімович Меша (Меша Селимовић, Meša Selimović)
26 квітня 1910 - 11 липня 1982
югославський письменник із Боснії та Герцоговини, знакова фігура у сербохорватській літературі 20 століття

Меша Селімович народився 26 квітня 1910 року в Тузлі, де пізніше закінчив школу та гімназі. У 1930 році Меша поїхав у Белград, де вивчав сербськохорватську мову і югославську літературу на філософському факультеі Белградського університету. З 1934 по 1941 роки був професором Громадянської школи, а з 1936 також Реальної гімназії в Тузлі. Перші роки війни Селімович прожив в Тузлі, де у 1943 році був арештований за підозрою у співпраці з партизанами. У 1943 році переїхав на визволені території і вступив у Югославську комуністичну партію, став членом Агітпропа східної Боснії і політичним комісаром партизанського відділу Тузли. Під час війни брат Селімовича, комуніст, був розстріляний без суду та слідства як учасник партизанського загону. Лист Меші на захист брата не вплинув на вирок, ця трагедія глибоко вразила його, пізніше лягла в основу роману "Дервіш і смерть" - годовний герой Ахмед Нуруддін не зміг врятувати полоненого брата від загибелі.

Після війни Селімович недовго залишався у Белграді, куди переїхав 1944 року. В 1947 році він переїжджає до Сараєво, де стає професором Вищої Педагогічної Школи та доцентом Філософського факультету. Пізніше Селімович стає художнім директором кіностудії «Bosna Film», керує драматичними постановками Народного Театру та працює головним редактором видавництва «Svjetlost». Через конфлікти з місцевими політиками та інтелігенцією виходить на пенсію і повертається у Белград в 1971 році, де живе до дня своєї смерті 11 липня 1982 року.

В листі за 1976 рік до Сербської академії науки та мистецтв Селімович доводив, що, незалежно від боснійського походження і належності до мусульманської сім'ї, він сер за національністю і вважає себе сербським письменником. Згодом Селімовича було обрано головою Спілки письменників Югославії, з 1971 року - почесним доктором Університету в Сараєво. У 1967 році Селімовчиу присуджено три почесні премії: Негоша, Горана і журналу "НИН".

Займатись літературою Селімович почав пізно. Його перша книга - збірка оповідань «Prva četa» («Перший загін») - опублікована у 1950 році, а друга - роман «Tamnica» («В'язниця») - майже через десятиліття, у 1961. Згодом вийшли друком збірка оповідань «Tuđa zemlja» («Чужа земля») у 1962 році і поетичний роман «Magla i mjesečina» («Туман і місячне сяйво») у 1965 році.

Європейська наративна традиція, що прослідковується у Достоєвського і модерністів 20 століття, залишила слід і у роботах Селімовича. Але йому вдалось створити свій спосіб зображення дійсності, який складно прослідкувати у літературних школах. Він наслідував і розширив межі роману-сповіді та потоку свідомості. У 1966 році, коли вийшов друком роман «Derviš i smrt» («Дервіш і смерть»), публіка звернула увагу на Сельмовича як на яскраву постать. У цьому романі автору вдалось висловити муки героя, спричинені насильницькою смертю брата, паралельно зображуючи сцени марної боротьби самотньої людини з організованою системою репресій та тих змінах, які стались із героєм під впливом згаданої системи. Літератори Боснії і Герцоговини пропонували висунути роман "Дервіш і смерть" на здобуття Нобелівської премії з літератури.

Другий роман Селімовича «Tvrđava» («Фортеця») побачив світ у 1970 році. Дія його повертає читача у 17 століття. Ця повість оптимістичніша, сповнена віри в любов наперекір самотності і страху майбутнього, як було в "Дервіші і смерті". Фортеця в романі - це будівля і символ, вона - це "кожна людина, кожне об'єднання людей, кожна ідеологія", закрита в собі. Вихід із фортеці - одночасно входження в життя, зародження особистості, можливість зустрічі з іншими особистостями, знайомство з людськими цінностями. Любов у романі, як і в "Дервіші...", розуміється як місток, що з'єднує людей одим з одним незалежно від вірувань, переконань чи ідеологій.

Пізніше вийшли друком повісті «Ostrvo» («Острів») у 1974 та «Krug» («Круг») у 1984 році (посмертно). Але вони вже не мали тієї сили й експресії, яскравої самобутності образі, що захоплювали у перших романах Селімовича.

Окремою книгою вийшла автобіографія письменника - «Sjećanja» («Спогади») у 1976 році. Автор розповідає про події та зустрічі, що залишили яскравий слід у його житті.

Найяскравіша із нехудожніх робіт Селімовича - "За і проти Вука", де автор роздумує над рреформою сербської мови Вука Караджича. "За і проти Вука" - книга, присвячена проблемі створення стандартів сучасної серської мови, в якій послідовно описано боротьбу Караджича та його суперників.

Видання та твори


Коментарі


Library Resources (libres3) Понеділок, 21 травня 2012 р.

Окай