Вороний Микола

1871 — 1938

Вороний Микола Кіндратійович
(6 грудня 1871 — 7 червня 1938)
Поет 

Микола Кіндратович Вороний (псевдоніми — Арлекін, Віщий Олег, Кондратович, Микольчик, Сірюк та ін.) народився 6 грудня 1871 р. на Катеринославщині в сім’ї ремісника. Коли йому було півроку, батьки переїхали на Слобожанщину. Навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах, згодом — у гімназії в Ростові-на-Дону.

Ще гімназистом починає писати вірші, захоплюється творчістю Т.Шевченка, театром М.Кропивницького, політичною літературою. Потрапляє в поле зору поліції (арешти, обшуки). М.Вороному заборонили вступати до університету, проживати в Петербурзі та університетських містах. З драгоманівцем С.Єрастовим організував у Ростові-на-Дону "Українську громаду". У Харкові перебував під впливом таємного "Братства тарасівців". Мав намір виїхати до Болгарії і вступити до Софійського університету, куди вабила його постать улюбленця революційної молоді М.Драгоманова. Але в день його приїзду до Львова надійшла телеграма, що М.Драгоманов помер.

Навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, зближується з І.Франком, увіходить до редколегії прогресивного журналу "Житє і слово", працює режисером у театрі "Руська бесіда". 

З 1897-го по 1900 р.— актор трупи М.Кропивницького. 

Видав збірки віршів "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), виступав з театрознавчими статтями.

"В революції 1917 року,— пише М.Вороний в автобіографії, — я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної ради, влаштовував мітинги...)". 

Восени 1917 р. став директором і режисером "Національного театру", який відкрив своєю постановкою "Пригвожденних" В.Винниченка. "Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, — пише він в автобіографії. — Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок". Змучений і виснажений, поет у 1920 р. емігрував до Варшави ("їхав з неохотою, з мусу"), де працював "старшим аташе з правами радника" при УНРівському уряді (для зв’язку з культурними колами Польщі). У Варшаві видав збірку поезій "За Україну" (1921). Переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги "Режисер", "Драматична примадонна", мистецтвознавчу — "Пензлем і пером".

Повернувся на Радянську Україну 1926 р. У тодішній пресі творчість поета розглядалася в основному у вульгарно-соціологічному трактуванні, йому закидали "модернізм" і "буржуазність". Працював викладачем на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Переїхав до Києва, де 1928 р. відсвяткував 35-ліття своєї літературної творчості. Вийшовши на пенсію, працював у ВУФКУ, в "Укртеатркіновидаві", писав статті, кіносценарії, перекладав лібретто. Перу М.Вороного належить низка перекладів із світової поезії, зокрема "Інтернаціоналу", "Марсельєзи", "Варшав’янки", творів Ю.Словацького, О.Пушкіна, М.Гумільова, Данте, П.Верлена, М.Метерлінка та ін.

28 березня 1934 р. уповноважений секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Акимов (Егідес) виніс постанову про початок попереднього слідства у справі М.К.Вороного, якому інкримінувалась "контрреволюційна діяльність". Того ж дня в ДПУ на Вороного було заповнено анкету обвинувачуваного, допитали його, а також (як свідків) Любомира Дмитерка, Аркадія Добровольського, Івана Ле, Петра Колесника — всі вони поцінували творчість М.Вороного як "буржуазно-естетську і націоналістичну", а самого поета як "трубадура націоналістичної контрреволюції". Всі четверо фігурують в обвинувальному висновку — авторам якого вельми згодилися наведені вище оцінки: "Допитані свідки Іван Ле, Колесник, Дмитерко і Добровольський показали те, шо Вороний є ідеологом української націоналістичної буржуазії, що всі його праці є контрреволюційними, і Вороний з моменту приїзду з еміграції вів контрреволюційну націоналістичну агітацію".

М.Вороний від час допиту рішуче заперечував висунуті проти нього обвинувачення в приналежності до контрреволюційного підпілля. 

З М.Вороного того ж дня, 28 березня, взяли підписку про невиїзд. Отже, він цього разу уникнув тюремної камери ДПУ. 31 березня 1934 р.

Особлива нарада колегії ДПУ УРСР ухвалила: "Вороного Миколу Кіндратовича ув’язнити у виправтрудтабір строком на три роки, рахуючи строк з 28 березня 1934 року, з заміною засланням у Казахстан на той же строк, на місце заслання направити одиночним порядком".

Не маючи надії на повну свободу, хворий поет прохав керівництво ДПУ УРСР визначити місце заслання десь ближче — Воронеж, Сталінград, навіть Свердловськ чи Кавказ. Судова трійка при колегії ДПУ УРСР 9 червня 1934 р. несподівано зглянулася й замінила йому трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же строк — із забороною проживати в Україні, БРСР, Московській та Ленінградській областях.

Із показань арештованого сина поета Марка, а також з його листів із Соловків до матері в Чернігів видно, що М.К.Вороний жив у Воронежі, а пізніше в Бєжиці. Влітку 1937 p. М.Вороний з’явився в с.Глиняне Піщанобрідського району на Кіровоградацині (тоді Одеської області), а восени переїхав до м.Новоукраїнка. Тут почав працювати коректором у районній газеті, але невдовзі його було звільнено.

Жив на невеликі гонорари за переклади оперних лібретто ("Кармен", "Ріголетто" та ін.). Ще до висилки написав кіносценарій за повістю І.Франка "Захар Беркут", який не був використаний через дорогу постановку. Останній акт трагедії М.Вороного зафіксовано в архівній слідчій справі № 3945 ("Фонд прекращенных дел") Одеського УНКВС. Ця справа була групова ("Дело № 66162 по обвинению Павлюченко Логвина Ананьевича и др. (всего 13 чел.). Начато 14 апреля 1938 г."). Того ж дня арештували і М.Вороного. Як і всіх його посправників (12 селян з Глиняного та інших сіл) — "за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації". Обвинувачення членам групи були вигадані й неконкретні ("дискредитував методи стахановської роботи", "вів шкідницьку роботу по пониженню урожайності" і т. п.).

Про М.Вороного у постанові слідчого сказано: "В 1934 р. був засуджений колегією ОДПУ за контрреволюційну діяльність. Завербований відомим націоналістом Шимановичем (установлюється), завербував Гулика, компрометував заходи партії й уряду".

29 квітня 1938 р. особлива трійка при У НКВС Одеської області розглянула справу 13-ти і всім винесла вирок — "розстріляти".

Як свідчить виписка із акта, вирок стосовно всіх, у тому й числі й М.Вороного, було виконано 7 червня 1938 р. о 24.00. Президія Кіровоградського обласного суду 10 листопада 1957 р. постанову трійки УНКВС по Одеській області від 29 квітня 1938 р. стосовно М.Вороного (та інших 12 осіб) скасувала, а справу на них припинила.

Про реабілітацію поета клопоталася президія правління Спілки письменників України. Вирок Особливої наради колегії ДПУ УРСР від 31 березня 1934 р. щодо М. Вороного скасовано висновком прокурора Київської області від 14 листопада 1989 р. (на підставі ст. І Указу Президії Верховної Ради УРСР від 16 січня 1989. "Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30—40-х і початку 50-х років").

Після реабілітації М.Вороного вийшли такі його книги: "Вибрані поезії" (1959), "Твори", "Театр і драма" (1989).

Джерело: 

1. З порога смерті: Письменники України — жертви сталінських репресій / Авт. кол. : Бойко Л.С. та ін. — К. : Рад. письменник, 1991. — Вип. І /Упоряд. О.Г. Мусієнко. — 494 с.

 
 

Видання та твори


Вороний М.Театр і драма Вороний М.Театр і драма

Вороний Микола

Вороний М.В путах брехні Вороний М.В путах брехні

Вороний Микола, Винниченко Володимир

Коментарі