Йонас Мачуліс (Майроніс)

1862 — 1932

Йонас Мачюліс (Майроніс)
21 жовтня 1862 — 28 червня 1932
Поет

Майроніс —  литовський поет, який творив наприкінці ХІХ та в першій половині ХХ століть і залишив помітний слід не лише  в рамках літератури. Популярність цього співця не згасає  й досі. Він є також і справжнім символом відродження Литви, вкоріненим  у свідомості всіх литовців.

Йонас Мачюліс (псевдонім Майроніс) народився 21 жовтня 1862 року в маєтку села Пасандравіс Шилувської волості Росієнського повіту (зараз Расейнський район Каунаського повіту Литви). 1873 року Й.Мачюліс розпочав навчання в Ковенській гімназії. У підготовчому класі хлопчик відзначався видатними математичними здібностями, які успадкував од батька. Закінчивши чотири класи, він хотів вступити до духовної семінарії, але батьки наполягали, щоб їхній син закінчив гімназію. Юний поет підкорився батьківській волі. Тут, продовжуючи своє навчання, він намагається складати й перші свої віршовані рядки.

У 1883 році, після закінчення гімназії, він одразу вступає до Київського університету Святого Володимира, де вивчає літературу. Саме в цьому університеті сформувалася національна самосвідомість майбутнього поета, тут він глибоко пройнявся історією Великого князівства Литовського, якою цікавився ще в гімназії.

Після повернення з Києва Майроніс вступив до Ковенської духовної семінарії. У цей час він долучається до литовського національного руху.

Після завершення семінарії 1888 року Майроніс вступає до Петербурзької католицької духовної академії, яку закінчує в 1892 році. Тоді ж він здобуває ступінь магістра теології.

Чотири роки навчання в Санкт-Петербурзі визначили успішний Майронісів шлях на ниві церковної кар'єри та проявили його поетичний талант. Іще під час навчання 1891 року, вперше підписавшись псевдонімом Майроніс, він видає книжку "Історія Литви, або Оповіді про литовську минувшину".

У 1892 році Майроніс повертається до Литви та викладає в Ковенській духовній семінарії. У 1894-1909 pp. він читає лекції в Петербурзькій духовній академії. У 1895 році виходить у світ найвідоміша збірка його поезій "Весняні голоси", поеми "Крізь  страждання до слави", "Молода Литва", "Магда з Расейняй". У першій своїй збірці віршів "Весняні голоси" Майроніс зумів утілити надзвичайно широку, як для молодого поета, гаму переживань.

Його творчість характеризують палкий громадянський пафос і витончена поетична лірика. Згодом ця збірка пережила ще багато перевидань.

У 1909 році, після свого повернення до Литви, Майроніс був призначений ректором Ковенської духовної семінарії. Цю посаду він обіймав аж до самої своєї смерті. Під його успішною орудою цей духовний навчальний заклад не лише відродився, а й став по-справжньому литовським.

Після проголошення незалежності Литви він викладає на теологічно-філософському факультеті Литовського університету в Каунасі (з 1930 — Університет Вітовта Великого), а згодом стає й завідувачем кафедри моральної теології. У 1931 році Папа Римський надає йому титул Апостольського протонатора (найпочесніше звання для представника вищого католицького духівництва).

Більшу частину свого життя Майроніс провів у Каунасі. В 1932 році, тяжко захворівши, у віці 69 років Йонас Мачюліс-Майроніс помирає в Каунаській міській лікарні. Він похований у базиліці Каунаського кафедрального костелу.

"...залишається дивитися в майбутнє й задля оборони визначити напрямки, від яких твердо зважитися не відхилятися (...), надалі читати, учитися, не занепадати духовно, важливе значення має духовна пожива.

Наука — це величезне багатство, (...) це найбільша сила, яка править світом не лише матеріальним, але й душі наставляє на правильну путь, наука керує масами..."

Час гає не тільки той, хто нічого не робить, але й той, хто робить, проте не свою роботу, той, хто зайнятий десятьма ділами, а своє первинне призначення занедбує. Така людина попросту все робить поверхнево й скрізь поспішає, але всюди запізнюється...

Хто у вірі слабкий, той значення хреста не розуміє, не хоче його нести, його тягар для такого вдвічі тяжчий. Людина (...), яка настраждалася, змучилася, яка слізьми вмилася, — отій приготована вічна винагорода, саме вона заслужила вінець вічної слави.

Скрізь сьогодні вирує постійна надокучлива боротьба до останньої волосини; іде боротьба в політиці, в економічній царині, у відносинах поміж окремими людьми, окремими верствами населення, великими й малими народами.

Отож хотілося б, щоби принаймні молитовні святині та мистецькі палаци залишалися осторонь цих небратерських звад і змагань, у яких себелюбство та нетерпимість найчастіше верховодять.

Насіння, яке посіяне в розумі та серці, для всіх одне й те саме; одному воно приносить тридцять плодів, іншому — навіть сотню, а в декого лише бадилля галузиться. Те саме сонечко світить і гріє з небес, але від нього віск розм'якшується й плавиться, а бруд  — твердне та на камінь перетворюється.

"...осінь надворі, дрімає тільки стерня, але побіч зеленіє жито; нездорова погода, діди вмирають, але свати скачуть, буде весілля; осінь обдирає вінок природи, але природа сипле насіння, яке весняна погода освятить; я невесело зараз співаю, але веселіша муза іншого благословить поета".

Джерело:

Йонас Мачюліс-Майроніс "Сонясний вінок". Уривки з неопублікованих текстів.

Підготувала Алдона Русецкайте. Переклад з литовської Володислава Журби.

Музей литовської літератури ім.Майроніса.

Rotuses а.13, LT- 44279, Kaunas, Lithuania / Литва

 

 

Видання та твори


Коментарі