Стахівська Юлія

1985 — наші дні

Стахівська Юлія
(Нар. 3 грудня 1985 р.)
Поет, ілюстратор

Лауреат поетичних конкурсів „Смолоскип”, „Молоде вино” та ін.

Юлія Стахівська народилася 3 грудня 1985 року в Житомирі. Навчалась Острозькій та Києво-Могилянській академіях. Працювала арт-менеджером та арт-директором мережі Книгарень "Є" (2009-2011), співавторка радіопрограми "Слова і речі" (радіо "Культура"). Ілюструвала дитячу книжку Андрея Хадановіча „Таткові нотатки” (Грані-Т, 2011). Мешкає в Києві.
 
Лауреатка ІІ премії конкурсу видавництва „Смолоскип”, „Молодого вина” та ін., стипендіатка “Міжнародного дому письменника та перекладача” у Вентспілсі (Латвія, 2010).
 
Публікації: „Дві тонни”, „Сила малого”, „Сновиди”, журналах „ШО”, „Кур’єр Кривбасу” та інші видання.
 
Є автором поетичної книжки „Червоні чоловічки” (2009). Збірці притаманна глибока музичність і цільність. За словами Жанни Капшук, "Дебютну поетичну збірку Юлії Стахівської можна з певністю назвати симфонією. Як і музична симфонія, вона складається з чотирьох частин («серце-перкусія», «сузір’я риб», «червоні чоловічки», «майоліка»), кожна має свій ритмі характер, але разом вони творять єдине ціле. А головне, «виконання», себто сприйняття, а краще – прийняття у себе поезії Юлії Стахівської потребують цілого оркестру чуттів. Адже кожен її образ, кожна риторична фігура настільки багатогранні, що сприйняти їх одним лише поглядом а чи дотиком неможливо. І тільки увімкнувши на повну потужність слух, нюх, смак, зір, дотик і – найголовніше – душу, можна почути, як «голоси срібні б’ються в бляшані стінки кімнати» та як «пищить фіалкова миша струни», відчути, як «день пахне сирою згущівкою» та як «вечір трухне в руках/як осине гніздо», чи смакувати «сирні будинки на язиці/де усмішок скибк нарізано тонко». 
 
Що стосується образної системи та лексики книжки, то, за словами Насті Сідельник, "Юля Стахівська вправно володіє поетичною мовою. Її образи лаконічні й довершені, водночас, кожна поезія розгортається як багато оздоблене полотно. Лексикон поетеси вільний від модних нині електронно-технічних неологізмів, авторка не бавиться пустопорожнім уживанням книжних слів, не зловживає формальними експекриментами. Водночас, епітети й метафори у цій збірці вражають свіжістю. Читач не натрапить на затерті фрази: очі, дерева, світло, риби – часто вживані літераторами образи – все звучить по-новому, все неповторно, як під час першого знайомства. Метафори Стахівської гідні порівняння з образною мовою Антонича і раннього Тичини: «ось ти годуєш з рук білку і вона хапає // горіховий мозочок осені й ховає під сніг»; «і ось останнє лезо цикади // черкає об голову маку // і він облітає // як голова іоанна»; «нервово читаєш журнал і зиркаєш на мурашини // стрілок які дбайливо переносять білі яйця секунд // в якийсь величезний тільки їм відомий годинник».
 
Про тематику збірки сказав Богдан-Олег Горобчук: вона "нагадує архів: родинний, ландшафтний, інтер’єрний. Поетичні родинні фотографії („лише в мами вужик волосся спав / а у батька кадик сіпнувся гостро ніби гвоздика“ (ст. 12)) перетинаються на сторінках книги зі справжніми родинними фотознімками, що створює неповторну атмосферу застиглості інтимного, рідного часопростору („в останні теплі дні осінь влаштувавла благодійний прийом склотари / кажу винеси їм мамині флакони з-під парфумів бабусині олійні баклажки / дідові винні бутлі і свої літо фляшки зеленки // тільки не здавай папин набір фужерів і окуляри“ 
 
Жанна Капшук: "Поезія Юлії Стахівської несе в собі багато світла та любові. І що важливо, ні те, ні інше тут не є яскравим випромінюванням та специфічною формою енергії: і світло, і любов пронизують збірку ["Червоні чоловічки"] тонкими напівпрозорими нитками. Лише де-не-де вони проступають у вигляді маленьких непримітних стібків,а проте зшивають собою всі вірші, формуючи своєрідний лейтмотив, або принаймні натяк на нього. Це надає поезії легкої інтимности, свіжости, ненав’язливої глибини. Це робить кожен образ ніби освітленим зсередини, а тому – більш живим. Це примушує читати не мружачись – так, аби насититися кожнісінькою краплею тієї ніжної прозорости, пропустивши все не повз, а всередину себе".
 
Юлія Стахівська, "часослов"
 
слова – це скляна капсула в океані світу
це німб над скульптурами святих у напівпорожньому храмі
гачок автобусної розмови на який ловлюсь охоче
камінь лайки що застрягає у сонячному сплетінні
спаська муха старечого бубоніння
пінг-понг дотепу...
 
слова – безіменні діти – послушники
що підносять чашу нареченим
сплять у сиротинцях словників
і прокидаються мокрими від снів про маму
мандрують на дорожніх полицях розмовників
по вихідних сімейно і нарізно відвідують
стадіони тезаурусів і театри ars poetiсa
живучи на сторінках меню ніколи не куштують
усіх тих наїдків
розмножуюються вегетативно: коренем і листками
ангели
 
але слова – це і глибока яма нужника
до якої усі навідуються
липкі мати для фізичних вправ у просоченому
гумою і людьми спортзалі
жуйка із тильного боку парти
політичні та рекламні прокламації
оголошення про аборт
висновок патологоанатома
пдв ввп спд чк ккд сс і навіть мирне узо...
 
і так від першого підсніжника крику
до останнього білого метелика смерті 
 
Автор: Schleiermacher
 

 

Видання та твори


Речі Речі

Стахівська Юлія

Коментарі