Шухевич Володимир

1949 — 1915

Шухевич Володимир Осипович
(15 березня 1849 р. - 10 квітня 1915 р.)
громадський діяч, етнограф, педагог, публіцист
 
Володимир Шухевич, син Осипа, народився 15 травня 1849 року в селі Тишківцях Городенківського району на Прикарпатті в сім'ї священика. Цю дату народження вказує сам В.Шухевич у своїй автобіографії, написаній ним 1896 р. на прохання бібліографа І.Левицького, і міститься в його Словнику. 1849 рік народження вказаний у документі про відбуття Шухевичем військової служби та інших, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві у м. Львові. Отже, вказана дата народження 1850 р., в окремих дорадянських і радянських виданнях, помилкова.
 
Навчався в Коломийській, Станіславівській, Чернівецькій гімназіях, де панував дух вірнопідданства, переслідувалась передова думка, а навчання української мови, літератури й історії здійснювалося на низькому рівні. Однак під впливом творів Т.Шевченка й статей у журналах „Основа", „Вечорниці" й „Мета" пробуджувалась національна свідомість українських гімназистів. Через суперечки з учителями-консерваторами довелося залишити навчання в Чернівцях. За непокірну вдачу Володимира з восьмого класу академічної гімназії у Львові забрали до війська. Три роки служив у Будапешті, Відні та Львові. У Будапешті склав матуру й записався на філософський факультет університету, у Відні слухав лекції з математики, фізики й української мови, а закінчив студії у Львові (1877). Через три роки його номінували професором реальної школи у Львові, де викладав зоологію, ботаніку, мінералогію, геологію, фізику й математику аж до виходу на пенсію (1913).
 
У Львові майже не було такого українського товариства, засновником або діяльним членом якого не був би Володимир Шухевич. У 1870 році з ініціативи товариства „Академічна бесіда" у Львові засновано товариство „Дружний лихвар" для допомоги бідним студентам. Головою його був О.Огоновський, а контролером — В.Шухевич. Він був членом головного виділу товариства „Просвіта", Українського Педагогічного товариства, засновником товариств „Руська бесіда" (його головою 1895 — 1910), „Боян" (1891 — 1903) — музичного товариства ім.М.Лисенка (1903 — 1915), для якого збудував будинок,;
 
Працючи на педагогічній ниві, Володимир зрозумів потребу видання для дітей та учителів журналів рідною мовою, щоб протидіяти ополяченню нашого люду. Тому заснував і редагував дитячий журнал „Дзвінок" (1890 — 1895), а з 1893 р. — періодичний часопис „Учитель", в яких друкував твори українських письменників, педагогічні статті, видавав дитячі книжки і читанки. В.Шухевич співпрацював також з народовецькими часописами „Діло", „Зоря", „Зеркало", „Нове зеркало".
 
Він чимало зробив для поширення української культури за кордоном: організував подорож хору „Боян" на виступ до Праги (1891) і приїзд чеських соколів до Львова (1892).
 
У 1903 році В.Шухевич запросив М.Лисенка до Львова, щоб тут відзначити 35-річчя творчої діяльності композитора. У Львові Микола Лисенко проживав у Шухевича в кімнаті, обладнаній у гуцульському стилі. На ювілейному вечорі в „Руській бесіді" вчений виголосив привітальну промову та вручив композиторові грамоту в різьбленій оправі роботи Василя Шкрібляка. Під час святкування десятиріччя „Бояна" В.Шухевич запропонував заснувати „Союз співацьких та музичних товариств", який був створений 1903 року. „Союз" організував першу музичну українську школу „Вищий інститут музичний" у Львові. Через рік за пропозицією В.Шухевича було змінено назву цієї організації на „Музичне товариство імені М.Лисенка у Львові". За порадою вченого в 1905 році Лисенко засновує хорове товариство „Боян" у Києві. В.Шухевич був у складі Львівської делегації (О.Нижанківський, С.Людкевич, Ф.Колесса) на похороні М.Лисенка, де виступив з промовою.
 
В.Шухевич був діячем Української національно-демократичної партії, яку заснували 1899 року народовці та частина радикалів. У політиці В.Шухевич був непослідовним: хитався між народовцями та радикалами, за що критикував його Іван Франко.
 
У серпні 1914 року вибухнула Перша світова війна, Львів зайняли російські війська. У вересні В.Шухевич написав звернення до Шереметьєва, щоб російська адміністрація не нищила культурно-освітніх та економічних установ, не переслідувала української мови і Греко-Католицької церкви.
 
З цієї заявою В.Шухевич на чолі делегації у складі отця Й.Боцяна, який згодом став Луцьким єпископом, адвоката С.Федака, інженера Ю.Січинського, адвоката В.Охримовича, прибув до Шереметьєва й поставив вимогу видавати всі розпорядження українською мовою. Губернатор заявив, що є лише один „русский язык" і що в Галичині і Буковині всі його розуміють. Він висловив здивування з приводу того, як наважився В.Шухевич прийти до нього з такими вимогами, коли він підписав відозву Бойової Управи УСС з закликом організувати добровольців — українських Січових Стрільців — до боротьби з російською армією. В.Шухевич відповів, що відозву підписував не він, а адвокат Степан Шухевич. Така відповідь розсердила губернатора.
 
Після цього були заарештовані митрополит А.Шептицький, отець доктор Й.Боцян, В.Охримович, учителька і приятелька Герміни Шухевич письменниця Костянтина Малицька і відправлені на заслання. Царська охранка шукала і В.Шухевича, але Герміна зуміла вчасно сховати його.
 
Протягом серпня-листопада 1914 року він писав щоденник, де фіксував важливі події.
 
Страхіття війни і політичні переживання привели Володимира Шухевича до недуги, внаслідок якої він помер 15 квітня 1915 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
 
Є.Олесницький в некролозі писав: „…минувся нам чоловік, щирого, горячого серця, сильного чистого характеру, залізної волі і енергії, а передовсім чоловік діла, яких дуже небагато між нами, який свій активний патріотизм маніфестував не фразами, а цілим рядом довершених діл в хосен рідного народу".
 
Дмитро Ватаманюк

Видання та твори


Коментарі