Карпець Ярослав

1988 — наші дні

Ярослав Карпець (псевдонім Яр Левчук)
(Нар. 1988 р.)
Письменник, журналіст
 
Народився 1988-го року. Живу в Києві. Працюю в газеті. Неодружений. Дітей нема. Не служив. Пишу вірші, рецензії, журналістські матеріали. Член НСЖУ та НСПУ. 
 
Закінчив курс акторської майстерності в театрі “МІСТ”. Люблю готувати, спілкуватися з людьми, читати, думати, грати різні ролі, жартувати. 
 
Улюблені автори: Теодор Драйзер, Джек Лондон, Валер’ян Підмогильний, Олександр Островський, Володимир Набоков, Кнут Гамсун, Жан-Поль Сартр, Антон Чехов, Луїджі Піранделло, Тарас Прохасько тощо.
 
Друкувався: "Сільські вісті", "Українське слово", "Друг читача", "Українська літературна газета", "Шлях перемоги", "Буквоїд", "Культурний тренажер", "Інша література", "Укр. Літ", "Філео+логос", "Літера_Днепр", "Глобус", "Культреванш", "Перехрестя",  "Сонячне гроно", "Протуберанці слова", "Гучні імена", "МЕГАЛИТ", "Автура", "АртВертеп", "ZAXID.NET", "Сумно. Ком", "Літературний форум", "Дивосвіт", "Коронація слова",   "findbook", "Експедиція XXI".
 

Також з моєю творчістю можна ознайомитися на сайті:  http://ylevchyk.blogspot.com/. 

Висловлювання про мене:
 
Олег Соловей: «Я наразі звертаю увагу молодого автора на необхідність максимальної серйозности в підході до відповідного предмету дослідження; це - у якості основної поради на майбутнє. А майбутнє в цього критика, безперечно, є. Звичайно, за умови ретельної праці над собою та максимальної поваги до топосів у які він наразі ввійшов у якості літературного критика» (Буквоїд)
 
Євген Баран: «Я гадаю, що в особі цього молодого критика ми можемо мати постать серйозну. Звичайно, якщо він усвідомить всю серйозність свого фахового вибору. Зрештою, тут вже навіть не ідеться про фах. В українській критиці залишаються навіть не фахівці. Залишаються одержимі у своїй вірі в український літературний (ширше, культурний) ренесанс. Навіть в умовах української апокаліпси, яку нині переживаємо, можна залишатися самостійним і самодостатнім критиком літературного процесу. Се не легко, але можливо. Головне, любити українську літературу і вірити в її будучність...» (Буквоїд)
 
Світлана Богдан: «Здається, таке звинувачення може стосуватися в першу чергу самого Яра Левчука: його «літературна критика» – це «критика для мас», що орієнтується на людину не надто високого рівня освіти й не вельми потужної інтелектуальної активності. Хочеться вірити, що це явище тимчасове і минуще, а не свідомий вибір і настанова молодого автора. В одному зі своїх інтерв’ю він стверджує: «Я пишу просто, без сотні пустих чи занадто “вумних” слів та категорій, дохідливо, ясно, щоб читач зрозумів: чи потрібна йому ця книжка, чи ні». Гадаю, тут варто завважити, що писати просто й зрозуміло – і писати примітивно – це таки різні речі.» (Культреванш)
 
Ірина Скакун: «А от у молодого поета й ліричного героя «Самотнього клена» — великий пієтет до жінок, особливо до їхніх вторинних статевих ознак, і він того не приховує. Більше того митець огранює свій захват від жіночих принад у влучний строфічний стрій і виставляє читачеві під носа – бачиш: «я славлю ваші перса/хочу їсти два персики/ класти голову на персидські килими…», а тут тобі «Благословення на зачаття»: «фалос ковзає між грудей/і вверх до губ/і вниз до лона». Еротична парабольність текстів має велику амплітуду – від епітетів возвеличення до відвертих вульгаризмів. Авторське Alter ego, як Персефона, із весняних садів кохання опускається в ритуальне вогнище темних пристрастейАїда.»(Другчитача).
 
Дмитро Княжич: «Перша поетична книга – завжди виклик літературному світу, і треба мати певну долю нахабства, аби зробити цей виклик. Втім, нахабства автору не займати – в літературних колах він уже відомий під іменем Яр Левчук як критик епатажний і безкомпромісний. Його манера різати правду-матку «в лоб» викликала до нього антипатію в багатьох, хоча за таку рідкісну відвертість критика уже слід поважати. В китайців є вираз: «Не боячись плахи ката, стягти імператора з коня» – саме цей принцип утілює молодий критик, наводячи своєю запальністю на думки про юних комунарів. Але нігіліст Яр Левчук – то лише видима, зовнішня природа авторового «я». Його невидиме «я» – поет під родовим ім’ям Ярослав Карпець, лірик з тонким душевним слухом і незахищеним серцем. Чи не дивно, що молодик, який безкомпромісно батожить сучасну літературу, у власних віршах асоціює себе із осіннім кленом:
Невже я стану осіннім кленом...
Шалений вітер відітне пуповину
І від гілок від дерев полину
Самотнім осіннім кленом...» (Буквоїд)
 
Юлія Починок: «Тексти рясніють епітетами й образами-натяками: «класти голову на персидські килими», «ваші тугенькі обважнілі терпкі/ вишеньки». Бінарна опозиція я/інший показана на розумінні жінки як своєї: «ти – чужинка…/ ти – інша…/ Вибачте, я помилився…». А також розуміння ліричного героя як іншого – суперника собі і в собі: «але той інший/ десь там/ десь там недалеко…». У ліричного героя своє розуміння любові: «ця любов/ така/ несправедлива/ одному все/ а іншому лиш мить». І тільки на самоті можна відчути як «на узбіччя душі упав листопад», а «на коліях розкладений спокій»…» (Буквоїд)
 
 
 
 
 
 
 

 

Видання та твори


Самотній клен Самотній клен

Карпець Ярослав

Гірка амброзія Гірка амброзія

Карпець Ярослав

Коментарі