Василенко Микола

1866 — 1935

Микола Прокопович Василенко 
14 лютого 1866 — 3 жовтня 1935
український вчений-історик, громадський та політичний діяч
 
 
Народився в Есмані (нині селище Червоне Глухівського району Сумської області).
 
Після закінчення прогімназії в місті Глухові та Полтавської гімназії Микола Прокопович Василенко навчався на історико-філологічному факультеті Дерптського університету.
 
1890 року він захистив наукову працю «Критичний огляд літератури із історії земських соборів» і дістав звання кандидата російської історії.
 
В подальшому в Києві вдосконалював фахові знання, відвідуючи лекції професорів університетуВ. Антоновича, В. Іконнікова, О. Лазаревського та ін., друкував наукові статті у часописі «Киевская старина».
 
У 1893—94 рр. з'явились перші ґрунтовні наукові праці М. Василенка, зокрема монографія «Сервітути і сервітутне питання у Південно-Західному краї».
 
Починаючи від 1890-х рр. Микола Василенко працював в Історичному товаристві Нестора-літописця (від 1919 р. — голова товариства), в Архіві давніх актів, був співредактором часопису «Киевская старина». Також працював викладачем історії в київських гімназіях, протягом 1903—05 рр. — співробітник Київського губернського статистичного комітету. Був членом Київської старої громади, інших громадських і культурних товариств.
 
У 1905—07 рр. М. Василенко редагував газету «Киевские отклики». Симпатизував революції 1905 року.
 
За нелегальний збір коштів на допомогу робітникам Києва й Петербурга, підтримку повстання саперів 1905 р. в Києві, зв'язки із революційними діячами, публікацію в «Киевских откликах» статей «антидержавного» змісту М. Василенка засуджено до року тюремного ув'язнення, яке він відбув у сумнозвісній в'язниці «Крести» у Петербурзі. Під час перебування у в'язниці вивчав право та екстерном склав іспити за програмою юридичного факультету Новоросійського університету (Одеса).
 
1909 року Миколу Василенка обрано приват-доцентом Київського університету. В 1910 р. М. Василенко здобув науковий ступінь магістра права. Однак через «політичну неблагонадійність» царська адміністрація заборонила йому викладати у вищих навчальних закладах. Він працював товаришем присяжного повіреного Одеської судової палати.
 
Микола Василенко був членом Товариства українських поступовців, а 1910 року вступив до російської партії кадетів, яка, погоджуючись на українську мову в школах, суді, церкві, виступала проти автономії України, обстоювала збереження єдиної, неподільної Росії. Належність до кадетської партії позначилась на стосунках М. Василенка з діячами українського національно-визвольного руху.
 
Після Лютневої революції в Росії 1917 р. за ініціативи М. Грушевського Миколу Василенка запрошено до Центральної Ради (ЦР) на посаду заступника голови. Та діяльної участі в роботі Ради він не брав. 24 березня 1917 р. Російський тимчасовий уряд призначив М. Василенка куратором Київської шкільної округи, а 19 серпня 1917 р. — товаришем міністра освіти Тимчасового уряду. Він був прихильником еволюційного шляху формування української системи народної освіти, що не відповідало політиці українізації освіти, виробленій I і II Всеукраїнськими учительськими з'їздами та здійснюваній Генеральним секретаріатом освіти. Це викликало непорозуміння та гостру критику його дій на посаді куратора Київської шкільної округи з боку ЦР.
 
Після більшовицького перевороту в листопаді (жовтні — за старим стилем) 1917 р. Микола Василенко вернувся з Петрограда в Україну. Як згадувала Н. Полонська-Василенко, він: «цілком віддався науково-педагогічній діяльності, був обраний професором в кількох вищих школах Києва». Так, Василенко читав історію України та історію українського права на Вищих жіночих курсах, в Українському народному університеті, брав участь у виданні часопису «Южная копейка». У січні 1918 р. обраний членом колегії Генерального суду УНР.
 
3 травня 1918 року Микола Василенко був призначений гетьманом П. Скоропадським виконувачем обов'язків голови Ради міністрів Української Держави. Організаційні здібності М. Василенка, його вміння згуртувати навколо себе однодумців, залучити до формування державного апарату висококваліфіковані, досвідчені кадри сприяли певним надбанням уряду у фундації провідних засад державного ладу та управління. На крайовому з'їзді партії кадетів (8-14 травня 1918 р.) М. Василенко увійшов до складу головного комітету партії. В останній день роботи з'їзду у своєму виступі наголосив на потребі створення самостійної партійної організації в Україні.
 
У період від 3 до 20 травня М. Василенко тимчасово виконував обов'язки міністра закордонних справ Української Держави, а також від 3 травня — міністра освіти. 8 липня очолив створений гетьманом П. Скоропадським Державний Сенат, 9 липня увійшов до складу комісії для розроблення проекту Української академії наук (УАН). Як міністр освіти доклав багато зусиль для створення УАН, українських університетів у Києві й Кам'янці-Подільському (нині Хмельницької області), багатьох середніх шкіл, національних культурно-мистецьких закладів.
 
Разом з іншими міністрами-кадетами М. Василенко підписав 17 жовтня 1918 року «Записку в справі зовнішньої політики України», подану гетьманові П. Скоропадському. У ній зазначалось, що Україна повинна тісно пов'язувати свої інтереси з інтересами інших держав, які виникли на терені колишньої Російської імперії.
 
Після падіння Української Держави Микола Василенко працював у вузах Києва, в УАН. У липні 1920 року його обрано академіком УАН, головою Соціально-економічного відділу, через рік — президентом академії, але він не був затверджений на цій посаді більшовицьким урядом. Водночас М. Василенко очолював Товариство правознавців УСРР, редагував «Записки Соціально-економічного відділу ВУАН».
 
У квітні 1924 року Миколу Василенка засуджено до 10 років позбавлення волі у сфабрикованій НКВС справі «Київського обласного центру дій». Під тиском наукової громадськості вирок було переглянуто й наприкінці 1924 р. вченого звільнено. Він повернувся до наукової діяльності. Однак стан здоров'я М. Василенка погіршувався з кожним роком. Через тяжку нервову хворобу він не міг повноцінно працювати.
 
1929 року Микола Василенко був позбавлений змоги займати керівні посади в УАН. 3 жовтня 1935 року М. П. Василенка не стало. Його поховано у Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 21, ряд 7, місце 1).
 
Микола Василенко був одружений з Наталею Полонською-Василенко.
 
М. П. Василенко залишив по собі велику наукову спадщину. Ще в дореволюційний час під впливом вченого О. Лазаревського поєднував дослідницьку роботу з публікацією історичних джерел.
 
М. П. Василенко опублікував близько 500 наукових праць. Серед них:
 
1894 - «До історії малоросійської історіографії і малоросійського суспільного устрою»
1901 - «Перші кроки по введенню положень 19 лютого 1861 р. в Чернігівській губернії»
1904 - «О. М. Бодянський та його роль у вивченні Малоросії»
1912 - «Політичні погляди М. Драгоманова»
1916 - «Очерки по истории Западной Руси и Украины»
1925 - «Павло Полуботок»
1926 - «Як скасовано Литовський статут»
1926 - «М. Лазаревський»
1927 - «Територія України в XVII ст.»
1928 - «Правове положення Чернігівщини за польської доби»
1929 - «Матеріали до історії українського права» та ін.
 
За редакцією Миколи Василенка вийшли такі роботи:
1926 - «Записки соціально-економічного відділу» 
1926 - «Праці Комісії для виучування історії західно-руського та українського права» тощо.

Видання та твори


Коментарі