Муратова Кіра

1934 — наші дні

Кіра Георгіївна Муратова
(Нар. 5 листопада 1934)
 
український режисер з унікальною впізнаваною манерою; класик пострадянського кіно та «маестро сучасного інтелектуального кінематографу»
 
Кіра Муратова увійшла в історію як майстер артхаузного кіно з особливим, цілісним філософським баченням картини світу. У кінознавстві існує поняття «кінематограф Кіри Муратової». Це – кіномистецтво глибокої думки, витонченої форми, високої кінематографічної культури, позначене непересічним талантом і самобутністю автора.
Всесвітнє визнання здобули майже всі фільми Муратової – «Короткі зустрічі» (1967), «Довгі проводи» (1971); «Зміна долі» (1988), «Астенічний синдром» (1989), «Чутливий міліціонер» (1992), «Захоплення» (1994), «Три історії» (1997), «Лист до Америки» (1999), «Другорядні люди» (2001). Справжньою подією кількох міжнародних кінофестивалів став фільм «Настроювач» (2004), якій черговій раз показав, що Муратова вміє знімати фільми не тільки для естетів, а й для широкого глядацького загалу. За великий особистий внесок у світову культуру Кіра Муратова – єдина з кінорежисерів України – удостоєна російської незалежної премії «Тріумф» (1995).
«Астенічний синдром» отримав приз Берлінського кінофестивалю. Загалом на рахунку режисерки близько 20 міжнародних та вітчизнаних премій на нагород.
У фільмах Кіри Муратової заявили про себе Володимир Висоцький, Зінаїда Шарко, Ніна Русланова, Рената Литвинова. Співпрацювала з композиторами Олегом Каравайчуком та Валентином Сильвестровим.
 
Кіра Муратова (в дівоцтві – Короткова) народилася 5 листопада 1934 в містечку Сороки Бессарабської області, яка тоді входила до складу Румунії (нині – Республіка Молдова). Її батько, Юрій Олександрович Коротков, був секретарем підпільного обкому комуністичної партії Румунії, мати, румунка за національністю, також була відомим комуністичним діячем. В 1940-му Бессарабія увійшла до складу СРСР, але під час війни була окупована румунськими військами. Батько Кіри загинув, будучи в складі партизанського загону, а її з матір’ю евакуювали. Після війни обидві повернулися до Румунії, де Кіра і виросла. Мати займала пост міністра культури Румунії.
В 1959-му Кіра закінчила режисерський факультет ВДІКу, і в 1961-му почала працювати на Одеській кіностудії. Ще під час навчання вона вийшла заміж за молодого українського режисера Олександра Муратова, разом з яким працювала над першими своїми фільмами «Біля крутого яру» (1962), «Наш чесний хліб» (1964). Прізвище колишнього чоловіка носить до сих пір, незважаючи на те, що вони розійшлися ще в 1970-х.
Перші самостійні стрічки принесли Кірі визнання, в основному, в колі колег. Драма «Короткі зустрічі» (1967), де головні ролі виконали Володимир Висоцький і сама Муратова вийшла дуже обмеженим тиражем, але в 1987 році, в повторному прокаті, зібрала аудиторію 4,4 мільйона глядачів. Наступна картина «Довгі проводи» (1971) два роки проходила «узгодження» з керівництвом студії, а Муратову зняли з посади режисера.
Перебралась з Одеси в Ленінград, де на «Ленфільмі» в 1978 році з'явилася її картина «Пізнаючи білий світ». Тоді ж вона познайомилася з художником Євгеном Голубенко, який став її другим чоловіком і співавтором сценаріїв. Наступна картина Кіри «Серед сірих каменів» (1983) вийшла лише в одній копії, а режисер відмовилася ставити своє ім’я в титрах через те, що фільм було редаговано.
Початок перебудови в СРСР стало для Муратової часом відродження. Її фільми «Зміна долі» (1987) і особливо соціальна драма «Астенічний синдром» (1989) привернули до себе масову увагу критики і суспільства – Муратова сміливо заявила про свій інтерес до сучасної етичної проблематики і неоднозначних людських характерів. Остання картина була удостоєна спеціального призу журі Берлінського кінофестивалю.
Нестандартні герої Кіри Муратової, в словах і жестах яких «природне» домінує над «соціальним», цілком позбавлені сентиментальності. До рис «фірмового» стилю режисерки слід віднести відхід від високопарної фразеології, талант до «приборкання фактур», вияву особистості в її неповторності.
Чергова помітна робота режисера побачила світ лише після розпаду СРСР. Картина «Увлеченья» (1994) удостоїлась премії «Ніка» за кращу режисуру і вважається чи не найбільш світлим і спокійним фільмом Муратової. Тут вперше у неї зіграла актриса Рената Литвинова. Вона ж з’явилася в одній з ролей похмурого чорно-білого трилера «Три історії» (1997), що номінувався на «Золотого ведмедя» Берлінського кінофестивалю.
Наступні повнометражні картини Муратової незмінно зараховуються до найяскравіших подій у світі авторського, незалежного кіно. І якщо драми «Другорядні люди» (2001), «Чеховські мотиви» (2002) не мали фестивального успіху, то комедія «Настроювач» (2004) знову отримала «Ніку» за режисуру, трагікомедія «Два в одному» (2007) удостоїлася тієї ж премії як кращий фільм країн СНД (оскільки знімає свої фільми Муратова, переважно, в Одесі).
Передостання картина Кіри Муратової – соціальна драма про дітей-безпритульників «Мелодія для шарманки» (2008) – стала головною подією Московського кінофестивалю, а також отримала Гран-прі конкурсу повнометражних фільмів 18-го відкритого фестивалю кіно країн СНД і Балтії.
Світова прем’єра останнього фільму режисерки «Вічне повернення» відбулась на Римському МКФ. В одному з інтерв'ю Муратора повідомила, що на цій картині припиняє свою режисерську кар’єру.
 
Джерело http://www.arthouse.ru/person.asp?id=308
 
Художні фільми
2012 – Вічне повернення
2009 – Мелодія для шарманки
2007 – Два в одному
2006 – Лялька (короткометражка)
2005–  Довідка (короткометражка)
2004 – Настроювач
2002 – Чеховські мотиви
2001 – Другорядні люди
1999 – Лист до Америки (короткометражка)
1997 – Три історії
1994 – Увлеченья
1992 – Чутливий міліціонер
1989 – Астенічний синдром
1987 – Зміна долі
1983 – Серед сірих каменів
1979 – Пізнаючи білий світ
1971 – Довгі проводи
1967 – Короткі зустрічі
1964 – Наш чесний хліб (спільно з Олександром Муратовим)
1962 – Біля Крутого Яру (короткометражка, спільно з Олександром Муратовим)
1958 – Весняний дощ (короткометражка, спільно з Олександром Муратовим)
 
Акторські роботи
1964 –  Наш чесний хліб
1967 – Короткі зустрічі
1969 – Небезпечні гастролі (немає в титрах)
1987 – Сад бажань
1993 – Сторонній / Жираф
 
Нагороди та премії
Лауреат ВКФ в номінації «Велика премія» (1987)
Лауреат ВКФ в номінації «Приз за режисуру» (1988)
Народна артистка УРСР (1990)
Премія «Ніка» в номінації «Кращий ігровий фільм» (1990)
Спеціальний приз журі «Срібний ведмідь» 40-го Берлінського кінофестивалю (1990)
Премія «Кінотавр» в номінації "Спеціальні призи у конкурсі« Фільми для обраних» (1992)
Почесний «Леопард» Міжнародного кінофестивалю в Локарно (1994)
Премія «Кінотавр» в номінації «Спеціальні призи російського конкурсу» (1994)
Премія «Ніка» в номінації «Кращий ігровий фільм» (1994)
Премія «Ніка» в номінації «Краща режисура» (1994)
Російська незалежна премія «Тріумф» (1995)
Національна премія України імені Тараса Шевченка (1997)
Премія «Кінотавр» в номінації «Спеціальні призи за режисуру» (1997)
Головна премія Мистецтв (1999, Берлінська Академія мистецтв)
Премія «Свобода» (2000, Американський фонд кіно)
Державна премія України імені Олександра Довженка (2002) – за значний внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва
Нагороджена пам'ятною медаллю, заснованої МХТ до 150-річчя А. П. Чехова (2005)
Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009) – за вагомий особистий внесок у розвиток українського кіномистецтва, високу професійну майстерність та з нагоди ювілею акціонерного товариства "Одеська кіностудія" , як зазначено в документі, підписаним В. А. Ющенко
Приз журі Міжнародної федерації кінопреси 31-го МКФ “Молодість” (2009)
Премія «Ніка» в номінації «Кращий фільм країн СНД і Балтики» («Вічне повернення») (2013)
Премія «Білий слон» Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії за кращу режисерську роботу і приз молодих кінокритиків («Вічне повернення») (2014)
Приз Золотий Дюк за внесок у кіномистецтво – Одеський міжнародний кінофестиваль (липень 2014 року)
 

Видання та твори


Коментарі