Речинський Юрій

1986 — наші дні

Речинський Юрій
 
(1986 – наші дні)
 
Юрій Речинський – український режисер документального кіно.
 
Його дебютний фільм «Хворісукалюди», який вражає своєю щирістю і гострою проблематикою, отримав близько десяти міжнародних нагород у Канаді, Франції, Англії, Польщі, Австрії і Боснії та Герцеговині.
 
Міхаель Ґлавоґґер, австрійський геній документалістики, стверджував, що «люди зненавидять Речинського за цей фільм». Але молодий український режисер і далі продовжує знімати документальне кіно, оскільки «воно дозволяє філософствувати».
 
Юрій Речинський народився у 1986 році (дата і місяць народження невідомі). 
Навчався у Київському політехнічному інституті за спеціальністю комп’ютерні системи; далі вступив до КНУ ім. Карпенка-Карого, але через пів року покинув навчання. Два роки вчився монтажу на «Мосфільмі».
Працював монтажером і режисером на телебаченні, режисером монтажу реклами, а також короткометражних, телевізійних і художніх фільмів. Про цей період свого життя Юрій згадує: «Довелося монтувати пару відверто гівняних фільмів».
Короткометражка «Хворісукалюди» (2011) стала дебютною у творчості молодого режисера. До цього він мав досвід монтажу, зокрема, Речинський працював над російською кримінальною драмою «Близький ворог» (2010), режисера Олександра Атанесяна та Сергія Грекова. 
Також у 2007 році Юрій займався монтажем та сценарієм короткометражки «Дощ» майбутньої власниці пальмової гілки Марини Вроди.
Про процес роботи над «Хворісукалюди» автор  згадує: «Власне, ніяких продюсерів, які б шукали чи вливали в проект гроші, не було. Починали на власні гроші, які дуже швидко закінчилися. Потім якимось дивовижним чином ми знайшли людину, якій цікаво було, щоб такий фільм усе ж відбувся. То людина з України, абсолютно не пов’язана з кіно. Австрія з'явилася пізніше, після двох фестивалів, у яких брав участь фільм. Австрія приїхала до міста Києва у вигляді трьох продюсерів, привезла гроші й запропонувала зафільмувати повнометражну версію, власне, для австрійського екрана. В результаті ми зняли абсолютно новий фільм, офіційно – виключно австрійською стороною з точки зору фінансів. Власне, тому на фестивалях він так і позиціонується – український режисер, але австрійський фільм».
Відомим молодий монтажер і режисер Юрій Речинський став після виходу свого документального фільму «Хворісукалюди» (Sickfuckpeople) 2013 року. Це україно-австрійський документальний драматичний фільм про безпритульних, які хворіють на СНІД.
«Хворісукалюди»  кінороман про кількох бездомних наркоманів у трьох частинах: «Дитинство», «Матір», «Любов», з прологом та епілогом. Стрічка про те, як злидні та безнадія доводять людину до повної деградації. Фільм розповідає про зграю дітей, які живуть у підвалі, повільно вбиваючи себе дешевим та страшним наркотиком  дезоморфіном. 
Речинський роздивляється нестерпне життя цих людей і раз за разом вихоплює дорогоцінні миті краси та гідності в існуванні хворих: червона повітряна кулька в підвалі; собака, котрий живе разом із наркоманами, й котрого всі люблять; сирота з другої частини, який в епілозі годує розкішних білих лебедів і чайок.
Цей фільм не тільки про конкретну соціальну проблему, а й про людську природу як таку  хай на найнижчому суспільному рівні, здеградовану, але все ж таки не вбиту. Довершене візуальне втілення (оператори  Алекс Запорожченко, Сергій Стеценко), продумана й чітка драматургічна структура принесли Речинському варту багатьох нагород похвалу від Ульріха Зайдля  культового австрійського кінематографіста.
Юрій розповідає про відмінності короткометражної та повнометражної версії: «Якщо говорити відверто, то в короткометражній версії сюжетної лінії як такої немає  – це було просто спостереження за групою дітей. У повнометражній версії з’явилися вже яскраво виражені персонажі й, відповідно, певні історії. Від попереднього фільму залишився тільки невеличкий відступ, який описує, скажімо, їх передісторію. А в цілому зображено дві не пов’язані між собою історії персонажів із цього підвалу. Хоча обидві – про те, як вони намагаються вибратися звідти, але натикаються на світ поза підвалом, і цей світ не дуже їм радий».
Українська прем’єра фільму відбулася на МКФ «Молодість-43» у жовтні 2013, де він виграв диплом фестивалю за гостроту авторського висловлювання.
Світова прем’єра фільму відбулася в конкурсній програмі фестивалю Hot Docs у Торонто (Канада) навесні 2013, після чого стрічка здобула призи «Серце Сараєва» за найкращий документальний фільм на Сараєвському МКФ-2013 та винагороду у розмітрі трьох тисяч євро.
Також стрічка отримала нагороди за «Найкращий документальний фільм» на МКФ «Рейденс»-2013 у Лондоні, «Найкращий повнометражний фільм» міжнародного конкурсу DocsDF-2013 у Мексиці та Ґран-прі МКФ Viennale-2013 у Відні.
Окрім того фільм Юрія Речинського «Хворісукалюди» визнано кращим документальним фільмом на Фестивалі європейського незалежного кіно у Франції, також стрічка отримала нагороду HumanDOC у Польщі.
Міхаель Ґлавоґґер, австрійський геній документалістики, говорив Юрію Речинському: «Люди зненавидять тебе за цей фільм. Люто».
2014 року Юрій знімає повнометражний ігровий фільм «До дідька» або «Страшні». Стрічка спільного айстро-українського виробництва зазнала труднощів із фінансуванням, так австрійський продюсер Клаус Прідніг стверджує, що українську частину фінансування надано не було. За його словами, Державне агентство України з питань кіно мало надати 700 тисяч доларів. «Ми підписали контракт і отримали запевнення, що на виробництво фільму будуть надані кошти. Але далі справа не зрушила»,  сказав пан Прідніг в інтерв'ю Hollywood Reporter (THR), підкресливши, що він навіть не знає, хто зараз очолює Держкіно. Частка української сторони у фінансуванні проекту повинна мала скласти близько 40%.
«До дідька»  фільм про потворність людини, про її слабкості, її сумніви, її безпомічність перед лицем нещастя. Це фільм про красу людини, її крихкість та силу, її здатність і любити і жертвувати.Фільм про хлопця, який втрачає віру, надію і любов.
І про дівчину, яка знаходить вихід.
«На нещодавньому пітчингу Держкіно оголосили обмеження по темі – про Шевченка і Кравчука. Це суїцид для фестивального українського кінематографа. 
Але я не хочу знімати кіно просто для того, щоб знімати кіно. Не хочу знімати жанрові речі для того, щоб тільки вчиться їх знімати. Наше кіно  всупереч чомусь. Це ініціатива конкретних людей, які знімають по-своєму.
Люди думають про кіно як про слонів або пінгвінів. Це в кращому випадку. У гіршому  про новинний сюжет, коли їм кажеш про документалістику. Адже у нас підміна понять. Більшість взагалі не знає про документальне кіно. Про нього потрібно кричати. В Україні  це ініціатива конкретних людей.
Я хочу змін. Будь-яких. Я хочу, щоб людина, яка подивився фільм «Хворісукалюди» вийшла зі стану анабіозу, в якому я сам часто перебуваю.
Повторюся: все кіно про переживання, і ділитися варто тим, що болить» Юрій Речинський про проблеми української документалістики.
Зараз режисер працює над новим проектом – документальним фільмом про біженців. За словами Речинського, він хоче простежити весь шлях втечі: від місця, звідки тікають, до землі обітованої, через усі транзитні точки. Окрім того в його планах зняти документалку про природу фотомистецтва: «Це низка інтерв’ю з фотографами, які дуже по-різному, але завжди глибоко поринають у тему своїх світлин».
 
  • Фільмографія:
  •  
  • Дощ, 2007 – сценарист, монтажер
  •  
  • Близький ворог, 2011 –  монтажер
  •  
  • Хворісукалюди, 2011, короткометражна версія – режисер
  •  
  • Хворісукалюди, 2013, повнометражна версія –  режисер
  •  
  • До дідька (Страшні), 2014 - режисер
  •  
  • Джерело:
  • http://www.theinsider.ua/art/kino-na-insider-yurii-rechinskii-o-zhestkom-poslevkusii-bolnykhsukalyudei-i-o-svoem-puti-v-kino/
 

Видання та твори


Коментарі