Мамонтов Яків

1888 — 1940

Мамонтов Яків Андрійович
(4 листопада/22 жовтня 1888 – 31 січня 1940)
 
Драматург українського модерну, що у своїх ранніх драмах романтичного, символістичного спрямування періоду громадянської війни та початку 20-х років ХХ століття наслідував традицію європейської модерної драматургії – Ібсена та Метерлінка, а також Олександра Олеся та Володимира Винниченка
 
Теоретик української драматургії, що відстоював жанр трагікомедії як найбільш доступний для публіки того часу, полемізуючи з цього приводу з Лесем Курбасом. Мамонтов розробив теорію про два театри: романтичний та реалістичний, йдучи у своїх літературознавчих працях в ногу з європейськими дослідженнями того часу.
 
А. Кравченко, історик літератури: «Творча доля Я. Мамонтова склалася так, що він не став ні послідовним «співцем нового світу», подібно до І. Микитенка чи О. Донченка, ні представником творчої опозиції» як М. Куліш чи Л. Курбас. Третє десятиліття віку розчавило його обдаровання і змусило продукувати літературні ілюстрації до підручника політграмоти. Йому вдалося уникнути репресій, він зумів пристосуватися до суспільних умов, але література втратила ще один талант».
 
Особливої уваги варта гротескна комедія Якова Мамонтова «Республіка на колесах». Загальноприйнятою є думка, що «Республіка…» «не відбиває протиріч епохи, події тут відбуваються... десь на периферії...», проте є також підстави вважати, що п'єса відобразила центральні конфлікти революційної дійсності — ошуканство, сваволю самозванців, що знущалися над людьми і одне ярмо замінили іншим.
 
Своєю науковою творчістю Мамонтов охопив питання історії українського театру і драматургії другої половини ХІХ – початку ХХ століття, виклавши науково обґрунтовану періодизацію українського театру («Український театр в ХІХ ст.», 1926); розробив системний метод дослідження драматургії в театральному аспекті, перспективність якого переконливо продемонстрував аналізом драматургії І. Тобілевича («Драматургія в театральному аспекті (до питання про наукове вивчення драматичних творів)», 1930, «Драматургія І. Тобілевича», 1931); крізь призму стилю проаналізував якісно новий етап розвитку української драматургії і театру початку ХХ століття, розглядаючи творчість В. Винниченка, Б. Грінченка, О. Олеся, Лесі Українки, І. Франка, С. Черкасенка, Л. Яновської та інших драматургів у зв’язку з традицією та модерними течіями («Українська драматургія передреволюційної доби (1900–1917). Історичний огляд», 1927).
 
 
  • Твори:
  • Респуліка на колесах
  • Твори
    • Коли народ визволяється (трагедія)
    • AVE, MARIA (трагедія)
    • До третіх півнів (драма)
    • Рожеве павутиння (побутова комедія)
    • Княжна Вікторія (трагікомедія)
    • Його власність (драма)
    • Своя людина (драма)
    • Архитектор Шалько (драма)
    • Фата Моргана (Мужики) за повістю М. Коцюбинського (драма)
    • Вінки за водою (збірка поезій)

 

 

Видання та твори


Коментарі