Біднов Василь Олексійович

1874 — 1935

Біднов Василь Олексійович (2 (14) січня 1874—  1 квітня 1935)

Видатний український  історик, публіцист, громадський діяч. Дослідник історії церкви. Один з засновників та керівник Просвіти в Катеринославі.

Народився в селі Широке  Херсонської губернії в родині заможних селян .  Навколишнє середовище. природа Південної України надзвичайно вплинули на виховання молодого Василя.Навіть свої псевдоніми у подальшому він пов'язував зі своїм степовим дитинством--В. Широчанський, В Степовий

Спочатку Василь навчався у однорічній земській школі, згодом у Херсонському духовному училищі. Далі у 1889 році Біднов вступив на навчання Одеської духовної семінарії. Саме  тут він вперше познайомився з українською національною ідеєю. В цей час до Одеси переїжджають такі відомі діячі громадівці як  Михайло Комаров та Євген Чикаленко, з якими молодий семінарист знайомиться особисто. За їх рекомендацією  Біднова приймають в коло одеської Громади. Одним з перших завдань було поширення україномовної літератури (яка після Емського указу була під забороною) серед селян. Важко сказати, чи була ця місія успішною, але вона дозволила самому Василеві детальніше ознайомиться з основними тезами українського руху.

Разом з  цим, Біднов не забував і про навчання. Викладачі відзначали його потяг до наук та надзвичайну працездатність. Однак обставини ледве не призвели до трагічних наслідків--Василь захворів віспою. Він ледве не втратив зір, але зумів подолати хворобу. Правда  очі до кінця вилікувати так і не вдалося і все подальше життя вчений мав проблеми з зором

Навесні 1896 року Біднов закінчив семінарію зі ступенем «студента». Далі він потрапляє н посаду  учителя церковно-парафіяльної початкової школи. Також Василь стає викладачем Божого закону у земських школах Миколаєва та  водночас на добровільних засадах починає вести  заняття у недільній школі для дорослих. При цьому він готується до вступу до Київської духовної академії.У серпні 1898 року Біднов переїжджає на навчання до Києва. Там він одразу стає членом "семінарської громади"--об'єднання студентів та випускників духовної академії, яке було створене за "громадівським" зразком та на громадівських принципах. Керівну роль в громаді відігравали колишні випускники академії Олександр Лотоцький та Сергій Липківський. Величезний вплив мав відомий публіцист та громадський діяч Олександр Кониський. Біднов особисто познайомився з ним, завдяки чому зміг увійти в тогочасні наукові кола. Саме  Кониський посприяв тому, що Біднов став постійним дописувачем у Записках Наукового товариства імені  Шевченка (ЗНТШ). Першою публікацією молодого дослідника стала рецензія на книгу  Г. Кипріяновича "Исторический  очерк православия, католичества и унии в Белорусии и Литве", яка вийшла у 1900 р.

Поряд з громадською діяльністю Василь не забував і про навчання. У червні 1902 року. за дисертацію присвячену становищу православної церкви у Польщі та Литві, йому було присвоєно ступінь кандидата без захисту. Невдовзі він отримує призначення на посаду викладача історії Астраханської семінарії. Однак Василеві не сподобалось в Астрахані, та й місцевий клімат погано впливав на його здоров'я. І через рік, добився переведення в Катеринослав, де став помічником інспектора місцевої духовної семінарії з одночасним викладання предметів (історія, психологія, філософія тощо). На цій посаді він був змушений виконувати багато адміністративної роботи,що не сприяло науковим заняттям. Біднов навіть почав задумуватись про можливість переведення до Київської духовної семінарії на посаду викладача грецької мови.  Але тут йому допомогла одна обставина

У березні 1903 року з ініціативи історичної секції Катеринославського наукового товариства було створено Катеринославську губернську архівну комісію. Почесним головою комісії став губернський предводитель дворянства Михайло Миклашевський,  однак фактичне керівництво комісією здійснював товариш голови, директор Катеринославського комерційного училища  Антін Синявський. Біднов відразу по прибутті до Катеринослава долучається до роботи комісії. У грудні 1906 року його було обрано секретарем комісії. Також він стає редактором  журналу "Летопись ЕАК"--періодичного видання комісії.

Поряд з іншими членами комісії Біднов розшукував і досліджував старі архівні збірки, розбирав та упорядковував їх, складав описи. Наслідком цих занять стала публікація багатьох нових документів, особливо з церковних архівів — Катеринославської духовної консисторії, Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря. Завдяки цим матеріалам, як правило, доти невідомим, наукові розвідки вченого і сьогодні не втратили свого значення. Дмитро Дорошенко вважав Біднова «одним із найкращих архівістів щодо запорізької старовини».

Також історик пише ряд праць присвячених козацькій історії, зокрема біографічні нариси Петра Калнишевського, Володимира Сокальського, Лазаря Глобу тощо. Досліджував вчений і економічне життя Запорожжя. В подальшому Наталя Полонська-Василенко, що саме Біднов першим "відкинув серпанок романтизму і звернув увагу на економічні та соціальні взаємовідносини на Запоріжжі".

Але головною темою наукових досліджень продовжувала залишатись історія Церкви. Спочатку з'являється ряд біографічних нарисів діячів Катеринославської єпархії-- єпископа Феодосія (Макаревського), протоієрея Карпа Павловського, архієпископа Никифора Феотокі, архієпископа Платона (Любавського). Головною науковою працею історика стала дисертація «Православна церква в Польщі та Литві», яка була захищенна 12 березня 1909 року в Київській духовній академії. Науковим керівником виступив професор КДА відомий історик церкви, Микола Петров. Обсяг праці сягав 512 сторінок і в ній дослідник ретельно проаналізував величезний джерельний матеріал та використав нові джерела. Захист відбувся блискуче і Біднову було присуджено ступінь магістра богослов'я.

Науковий авторитет історика  зростав. Його було  дійсним членом Церковно-історичного і археологічного товариства при Київській духовній академії, почесним членом Музею імені Поля у Катеринославі, членом Українського наукового товариства у Києві, членом Полтавського церковного історико-археологічного комітету. 1911 року за дорученням катеринославського єпископа Біднов створив та очолив місцевий єпархіальний церковно-археологічний комітет

Одразу після свого переведення до Катеринослава, Василь Біднов стає членом місцевої Просвіти. Разом з ним до катеринославського відділення входили такі відомі вчені як Дмитро Дорошенко та Дмитро Яворницький. Певний час Біднов був навіть головою Катеринославської Просвіти. Її члени спромоглися навіть почати видання першої у Катеринославі україномовної газети «Добра порада" ,однак після виходу чотирьох номерів газета була закрита.У 1910 році Василь Біднов та Дмитро Дорошенко стали видавати змістовний тижневик «Дніпрові хвилі».

Участь історика в діяльності Просвіти викликало незадоволення керівництва семінарії та Катеринославської єпархії. Йому почали загрожувати звільненням, і Біднов, який перебував у доволі непростому матеріальному становищі, був змушений на певний час призупинити діяльність в Просвіті. Він прагнув отримати професорську посаду в одному з університетів і тому ще більше працює над науковими дослідженням. Однак ці спроби були невдалими. Ще в лютому 1908 року Микола Петров запропонував кандидатуру Біднова на посаду керівника кафедри церковної археології та літургики Київської духовної академії, однак сам дослідник спочатку сумнівався, чи зможе він очолювати кафедру.Але уже після виходу дисертації виявилось, що посада уже зайнята. У 1911 року в Київській духовній академії звільнилася посада доценту на кафедрі російської громадянської історії. З труднощами, але рада Академії проголосувала за його призначення, однак Синод не затвердив це рішення. Одночасно Біднова обрали приват-доцентом Харківського університету, але єпархіальна влада заборонила йому суміщати посади, а повністю перебратись до Харкова історик не міг через складний матеріальний стан.

Після Лютневої революції 1917 року. Біднов знову включився у громадське життя, бере участь у численних мітингах, з'їздах, засіданнях, зібраннях, редагує «Вісник товариства „Просвіта“» та український відділ газети «Наше життя» тощо. Улітку 1918 року в Катеринославі було створено приватний російський університет. Його ректор відомий історик професор Матвій Любавський запрошує Тоді ж ученого запросили на посаду екстраординарного професора історії української церкви історико-філологічного факультету Українського державного університету у Кам'янці-Подільському.. У жовтні 1918 року він переїхав до Кам'янця-Подільського разом із сином Арсеном. Його дружина залишилась в Катеринославі. І більше вони не зустрілись. Приймав участь істоик і у політичному житті. Біднов став членом партії соціалістів-федералістів, а у листопаді 1918 р. він прийняв участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського на боці Директорії.

У січні 1919 року в університеті було засновано богословський факультет  і Біднова було обрано деканом. Однак надзвичайно складно політична та економічна ситуація заважала і науковій і освітній діяльності. Біднов увійшов до складу комісії з перекладу Біблії українською мовою, заснованої при Міністерстві віросповідань та яка згодом була передана до богословського факультету. Біднов підготував переклад Діянь Апостолів, але майже усі сторінки рукопису загинули під час захоплення більшовицькими військами Кам'янець-Подільського у листопаді 1920 р. Певний час він перебував під більшовицьким арештом та під час одного з боїв, коли частини армії УНР  на короткий час звільнили місто, йому  разом з сином вдалось втекти і разом з загонами української армії Біднов потрапив на територію Польщі.

У таборі в Ланцутові професори-емігранти оголосили про відкриття Народного університету, ректором якого став Біднов. Однак цей навчальний заклад пропрацював недовго. У вересні 1921 Біднов отримав запрошення працювати в Кременецькій духовній семінарії. Через рік він переїжджає до Праги, де отримує посаду професора історії української церкви історико-філософського факультету Українського вільного університету. Також дослідник став одним із засновників Українського історико-філологічного товариства. Празький період життя був надзвичайно успішним в науковій діяльності Біднова, але все це було затьмарене особистою трагедією--у 1928 році загинув його син Арсен.

В 1928 р. Василь Біднов був запрошений до Варшави Іваном Огієнком,  де обійняв посаду професора богословського факультету Варшавського університету. Останні роки були складними для професора. У 1930 році в УРСР по справі СВУ була репресована його дружина. Погіршувалось здоров'я, матеріальний стан також був незадовільний. На початку березня 1935 Біднов важко захворів і 1 квітня помер. Його поховали на православному кладовищі Варшави.

Василь Біднов був одним з найавторитетніших істориків церкви дореволюційного періоду. Однак значна частина наукової спадщини ще не опублікована. Деякі рукописи потрапили до спецхрану НКВС після арешту дружини, частина можливо зберігається в Інституті рукопису. Особистий архів дослідника зник під час Другої світової війни.

Видання та твори


Коментарі