Прокопович Петро Іванович

1775 — 1850

 

Прокопович Петро Іванович ( 29 червня (10 липня) 1775— (22 березня) 3 квітня 1850) — український бджоляр, основоположник раціонального бджільництва. Винахідник рамкового вулика

 

Багато в чому він залишився невідомим для нащадків, однак саме Петро Прокопович зробив винахід, який надовго закріпив за Україною статус "медоносної землі" та фактично повністю перевернув бджолярство ,як промисел,  та дав початок сучасному виробництву меду.

Народився в  с. Митченки Конотопського повіту Чернігівської губернії поблизу Батурина в сім’ї священика,представника старого козацького роду, однак який не вирізнявся заможністю. Єдиною дорогою для малого Петра могла стати лише духовна кар'єра, тому у 1786 році батько віддає сина на навчання до Києво-Могилянської академії. Петро починає вчитись з зацікавленням і вже скоро стає одним з кращим учнів (або як тоді казали спудеїв). Він завершує клас риторики на відмінно у 1794 році і мріє вступити до Московського університету для того щоб вивчати природничі науки. Однак проти цього категорично виступив батько, який вирішив по-своєму "вибити дурість" з голови сина. Петро вступає на військову службу.

Служити він починає у військово-інженерній майстерні, яка проектувала забудову Одеси. Згодом його переводять до Переяславського кінно-єгерського полку, з яким вже невдовзі відправляється на війну. Полк було направлено в Польщу боротьби з повстанцями Тадеуша Костюшка. Прокопович відважно діяв під час штурму Праги (передмістя Варшави) та  при взятті самої польської столиці . Про його подвиги навіть згадує фельдмаршал Олександр Суворов у своїй реляції П. А. Румянцеву від 7 листопада 1794 року. Далі Петро бере участь у Персидському поході 1796 року. Йому присвоюють звання корнета (наймолодше офіцерське звання). Невдовзі Прокопович стає ад'ютантом генерала О. Боура.

Молодий освічений офіцер, який володів декількома іноземними мовами, мав шанс зробити велику кар'єру. Однак він  «терпіти не міг балів і галасливих зібрань» .У 1798 році 23-річний корнет пише рапорт про відставку, чим шокував батька. Старий Прокопович сподівався, що син можливо піде на цивільну службу, однак коли Петро навідріз відмовився і від кар'єри чиновника, йому взагалі показали на двері.

За кошти, які він отримав при відставці, Петро купує три десятини землі та спочатку ставить винокурню. Але вже невдовзі він починає цікавитись бджільництвом і вже у 1800 році на його ділянці з'явились перші вулики. Проте ще через рік, у вересні 1801 року, пожежа знищила і будинок і вулики. Прокопович поселяється у землянці та витрачає 10 рублів--усі кошти що залишились (сума на той час доволі значна) на нові вулики. Він починає експериментувати над моделями вуликами.

Справа в тому. що до Прокоповича мед добували лише двома способами--або викурювання бджіл з вуликів (причому при цьому способі гинула більша частина бджіл) або бортництвом (добування меду диких бджіл з видовбаних дуплів (бортів)). Експериментатор намагається знайти новий спосіб, при орієнтуючись лише на власний практичний досвід. Більше десяти років він працює над цією проблемою. Поступово у нього з'являється можливість отримувати іноземну літературу, яку він завдяки знанню мов,міг вивчати ці книги. Результатом довготривалої праці стало винайдення у 1814 році нового типу вулику. У винайденому вулику вперше в світі застосовувалися рамки, що давало можливість оглядати бджолину сім’ю, слідкувати за її розвитком, а найголовніше – відбирати мед, не знищуючи бджіл.

Прокопович починає відправляти рамки з медом до Петербурга, Москви, Києва та наголошує, що цей чистий волошковий мед видобуто без викурювання бджіл. Його продукт набуває дедалі більшої популярності. бджоляр навіть укладає договір на постачання меду до царського двору. Прокопович поступово розширює своє підприємство і починає експортувати мед та віск. Зокрема його віск купували навіть у далекій Скандинавії. Одним з найбільших покупців воску стає Києво-Печерська лавра.

Але Прокопович не зупиняється на досягнутому. Він став вивчати кормову базу для бджіл, причому ще в той час, коли природних медоносів було вдосталь. Першим започаткував у великих масштабах посіви медоносних рослин поблизу своїх пасік. З усіх рослин він  найбільш виділяв синяк, котрий називав «царем медоносів», бо він за своєю продуктивністю багатший від гречки у 25 разів. Гектара квітучого синяку достатньо, щоб отримати мед для 20 бджолиних сімей. Мед з нього досить високої якості, з чудовим запахом, довго не кристалізується. Для проведення дослідів Прокопович отримував насіння медоносів з різних міст країни та із-за кордону, розмножував і наділяв ним інших пасічників.

Також він вважав, що існує залежність між медозбором і проходженням планет,зокрема на його думку планета Юпітер діє позитивно на медозбір, а планета Сатурн - негативно

У 1839 році Прокопович уже має майже три тисячі бджолосімей, які приносять господарю до 20 тис. рублів щорічного прибутку(величезні гроші на той час). Навідався до бджоляра і сам імператор Микола І. Існує навіть легенда, що нібито саме за наполягання Прокоповича було змінено маршрут залізниці Москва-Київ, через те що, бджола боїться лишнього шуму, запаху гарі і копоті  і нібито він  сам оплатив зміну маршруту через Конотоп та Бахмач. Однак насправді залізниця в цих краях була побудована через 20 років після смерті Прокоповича (1869-1873 рр)

Одним з головних завдань для себе бджоляр вважав створення школи бджільництва. У 1828 році він отримує дозвіл на відкриття такої школи. термін навчання становив 2 роки. Теоретичні матеріали для навчання розробляв сам Прокопович. Важливе значення для підготовки бджолярів мали практичні заняття. У 1829 році Прокоповича обирають дійсним членом Імператорського Московського товариств розвитку сільського господарства. У «Земледельческом журнале» побачили світ статті «Про бджільництво», «Про гнилець», «Про занепад бджільництва в Малоросії»,«Про бджолині сім’ї» (1828), «Про матки бджолині» (1829), «Погляд на бджільництво і на вигоди, ним представлені» та ін. Всього з 1827 року по 1850 рік Прокопович публікує  понад 60 статей. Однак спроба відкрити невелику друкарню при школі завершилась невдачеЗ Прокоповичем був знайомий Тарас Шевченко, Зокрема він у своїй повісті «Близнюки» неодноразово згадував: «З’їжджу тижнів на два, три до Батурина. Там, біля Батурина десь, живе наш великий пасічник Прокопович. Послухаю його розумних розмов … ». Помер великий бджоляр 22 березня (3 квітня) 1850 року у селі Пальчики Чернігівської губернії, де знаходилась його школа

 

 

 

 

Видання та твори


Коментарі