Гуменна Докія

1904 — 1966

Гуменна Докія Кузьмівна
(23 березня 1904 - 4 квітня 1996)
 
українська письменниця-емігрантка, учасниця спілки "Плуг"(1931-1932) та об'єднання "Слово" (1954-1997).

Велику увагу приділяла вивченню археології Трипілля, стародавньої історії України, що стало основою її творів:  «Епізод із життя Європи Критської» (1957), казки-есеї «Благослови, Мати», «Золотий плуг» (1957),  «Минуле пливе в прийдешнє» (1978).
 
В 20-х роках зазнала переслідувань з боку влади через нариси, присвячені колективізації та русифікації, тому змушена була емігрувати.
 
Аналізом радянськогго досвіду є її тетралогія «Діти чумацького шляху»(1948-1956) та роман «Хрещатий Яр»(1946-1949).
 
Докія Гуменна родом з міста Жашкова, нині Черкаської області. Народилася 23 лютого (07 березня за новим стилем) 1904 р.
Закінчила двокласну школу, рік провчилася у Звенигородській гімназії.
 У 1920 р. вступила до новоутвореної педагогічної школи в Ставищі, де великий вплив на неї мала постать буковинського символіста Дмитра Загула, який був її вчителем та наставником.
Пізніше навчалася у Інституті народної освіти, який закінчує 1926 р.  Після інституту Докія виїжджає на обов'язковий педагогічний стаж до Запоріжжя. Після року стажу вертається до Києва. 
З 20х років починає друкувати нариси, репортажі, повісті. 1924 року з’явився друком перший нарис «У степу». Якийсь час Докія Гуменна належала до об'єднання «Плуг». 
Докіїні твори  малоуспішні, бо вона пише правду, а цензура критикує їх за «ідеологічну не витриманість». Тому Гуменна заробляє на життя перекладами, рецензіями, коректурою. З цієї ситуації рятує її байкар та прозаїк Сергій Пилипенко (очільник «Плугу»).
Так 1928 р. популярним стає виробничий нарис. І Пилипенко запропонував творче відрядження Докії Гуменній. Вона радо прийняла пропозицію й поїхала в Степову Україну, а звідти навіть на Кубань. Повернувшись через пару місяців, під свіжим враженням написала два цикли репортажів: «Листи із Степової України» і «Ех, Кубань, ти Кубань, хлібородная». 
Ці нариси  стали злетом і трагедією письменниці на першому, довоєнному, етапі творчості.
На Докію посипалися громи партійної критики у пресі, на письменницьких та партійних зборах та всяких високих трибунах. Про цей час вона пише: «Я тоді була така розтрощена, що перестала щось відчувати, Затупіла, одубіла. Розпад особистости. Нема того мого постійного бажання рости інтелектуально. Читати, бачити, сприймати нові вражіння, Лише жити трав’янисто-тваринним первісним відчуттям...».
У березні 1932 року її виключили з «Плугу», заборонили друкуватися, що означало літературну смерть для письменниці: втрачаючи можливість друкуватися, вона була приречена на мовчання.
Докія Гуменна залишає Харків і виїздить до Туркменії, де протягом кількох місяців вивчає східні мови і збирає чимало матеріалу про історію і давню культуру місцевого населення.
У 1933 році Докія повертається в Україну, до Києва. Не прийнята до новоствореної Спілки письменників України, позбавлена можливості друкуватися, вона змушена була працювати діловодом, секретарем, стенографісткою.
1937 року Гуменна їде в археологічну експедицію розкопок поселення трипільської культури біля села Халеп'я на Київщині. Отримані враження та історичні міркування стали основою для оповідань та нарисів («Ромашки на схилах», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка»), а також знайш¬ли відображення в мемуарах письменниці.
Під час Другої світової війни письменниця залишилася в Києві. Тут вона налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників, вступає до відновленої «Просвіти». 
Утім, невдовзі нацисти розганяють Спілку письменників України та її чільних представників (подружжя Теліг, Ірлявського, Рогача) розстрілюють у Бабиному Яру під Києвом. Оскільки Докія Гуменна на людях майже не з’являлася, в Києві подейкували, що вона замордована гестапо.
Насправді ж з квітня 1942 року Гуменна працює молодшим науковим працівником Музею-архіву переходової доби.
Наприкінці Другої світової війни письменниця виїжджає  спочатку до Львова, далі  потрапляє до збірного табору для «переміщених осіб» у Зальцбурзі. В Австрії Докія працює в редакції журналу «Керма», на сторінках якого були вміщені окремі її твори, зокрема новела «Прекрасна аномалія», водевіль «Премудрі розумники», оповідання «Наталка будує нову Європу». У видавництві «Нові дні» було надруковано збірку оповідань «Куркульська вілія».
У 1948 р. Докія Гуменна опиняється у Мюнхені, де у видавництві «Українська трибуна» виходить чотири томи роману-хроніки «Діти Чумацького шляху».
З 1950 р. письменниця живе і працює в Америці. Її твори публікуються на сторінках журналів і газет «Київ», «Нові дні», «Наше життя», «Український прометей», «Свобода», «Українські вісті», «Новий шлях» та інших.
За кордоном Докія Гумена, пише і видає 20 книжок: повісті «Мана», «Велике Цабе», роман-хроніка «Хрещатий Яр», роман-скарга «Скарга майбутньому», казка-есей «Благослови мати», роман «Золотий плуг», есей «Родинний альбом», спогади «Дар Евдотеї» та інші.
Поряд з літературною діяльністю Докія Гуменна продовжує активне громадське життя. За її участі в Нью-Йорку засновано Об’єднання українських письменників «Слово», що стало продовженням діяльності МУРу.
Померла Докія Гуменна 4 квітня 1996 р. у Нью-Йорку, похована у містечку Бавнд Брук (Нью-Джерсі).
 Її життєвим девізом стало вистраждане: «Я нічого не боюся, бо ніде не схибила». І з цим переконанням вона переборювала всі знегоди життя на еміграції – була і автором, і видавцем, і розповсюджувачем свого доробку, який був доволі вагомим: 3 книжки, що їх встигла видати в Україні, і 20 – на еміграції, за які вона не отримала і копійки гонорару – більше того, видавала їх власним коштом. 
 
Бібліографія окремих видань:
1994. Благослови, Мати!: Казка-есей.
1990, 2004. Дар Евдотеї.
1947-1948, 1951.Діти Чумацького Шляху. Роман у 4 кн. 
1957. Епізод із життя Европи Критської. Феєрія.
1959. Жадоба. Оповідання. 
1952. Мана. Повість. 
1969. Чотири сонця. Оповідання і новели.
1978. Минуле пливе в прийдешнє: розповідь про Трипілля. 
1982. Небесний змій: Фантастична повість на тлі праісторії. 
2001. Хрещатий Яр: Роман-хроніка.
 
 
В м. Жашкові, на вулиці, де жила Докія Гуменна, встановлено меморіальну дошку.
 
Доступні матеріали:
 

Видання та твори


Коментарі