Соколянський Іван Опанасович

1889 — 1960

Соколянський Іван Опанасович (7 квітня 1889– 27 листопада 1960)--видатний український психолог, дефектолог, автор методики навчання сліпо-глухих та глухо-німих дітей

Вчений, який з дитинства страждав на глухоту та  першим розробив методику навчання сліпо глухих та глухо-німих дітей . Саме він показав, що вони не є відсталими чи гіршими. Завдяки його розробками тисячі дітей змогли навчитись необхідним навичкам та знанням

Народився 27 березня (7 квітня ) 1889 року в станиці Динській на Кубані у великій козацькій родині. Дитинство його було складним. Вже з ранніх років Іван був глухим на праве вухо. Точно не відомо чи це було вродженим захворюванням чи набутим. Його нянею була глуха дівчина, завдяки якій він навчився спілкуватись з глухими дітьми. Саме цей факт визначив у подальшому весь його життєвий шлях--допомагати дітям з цими вадами.

Початкову освіту Іван здобув у рідній станиці  в двохкласному училище і продовжив навчання в Кубанської вчительської семінарії, але в грудні 1904 був виключений за участь у страйку. Від військової служби він був звільнений через свою ваду зі слухом. Після цього він переїхав в Катеринодар, де працював і продовжував свою самоосвіту, готуючись до отримання звання вчителя.  Однак тут Іван включається у політичне життя--стає  членом місцевого осередку партії  Української соціалістів-революціонерів (есерів). Працював у підпільній типографії, поширював листівки та прокламації, брав участь у маніфестаціях протесту. Як відомо, есери проповідували індивідуальний терор. Соколянський особисто стріляв у вахмістра, який керував розгоном маніфестації у його рідній станиці. Вахмістр вижив і у січні 1906 року Івана було заарештовано. Однак поліція не змогла довести його причетність і тому він був висланий на півроку до Вологодської губернії. Там Іван активно займається самоосвітою.

Після завершення заслання, Соколянський отримує дозвіл на продовження освіти і у серпні 1906 переїжджає до Петербургу. Тут він закінчує екстерном гімназію і вступає на Вищі сільськогосподарські курси. Одночасно Іван продовжує брати участь  у роботі українських підпільних гуртках, хоча поступово таких гуртків стає все менше. Прагнучи займатись науковою діяльністю, він починає відвідувати відкриті лекції відомих вчених медиків--Петра Лесгафта та Адріана Володимирського. Саме на цих лекціях хлопець вперше дізнався про успішний досвід  лікування в США двох глухонімих дівчат  Лаури Бріджмен та Єлени Келлер. Це надзвичайно зацікавило його, особливо враховуючи його особисту ваду, і він вирішує вступити на навчання до Психоневрологічного інституту.

Психоневрологічний інститут був заснований у 1907 р. відомим російським психіатром Володимиром Бехтєревим та поєднував в собі навчальний та науково-дослідницький заклад. Головною спеціалізацією інституту були усі дисципліни пов'язані з вивченням психіки. Тут були зосередженні  головні наукові сили досліджень області фізіології, лінгвістики та педагогіки. Соколянський слухав лекції відомих вчених В. Бехтєрєва, М. Лазурського.

Під час проходження педагогічної практики Соколянський працював у  Притулку Братства в ім'я Цариці Небесної, в якому виховувалися діти з різними відхиленнями та вадами. Керівником Івана стала відомий педагог Є. К. Грачова.. Молодий студент став працювати з різними групами, зокрема вперше стикнувся зі сліпоглухими дітьми . Взимку 1909-1910 рр. у притулку було на кошти щойно організованого Товариства піклування про сліпоглухонімих в Росії , вперше організовано групу сліпоглухих дітей. Одночасно Соколянський навчається на Маріїнських курсах по підготовці вчителів для глухонімих. Після завершення навчання на курсах, він отримує запрошення на посаду вчителя училища для глухонімих дітей в Олександрівську (сучасне Запоріжжя).

У 1910 його запрошують виступити на Всеросійському з'їзді діячів по вихованню та навчанню глухонімих з доповіддю "Про навчання українських глухонімих дітей рідної мови". В доповіді він обґрунтовував необхідність вивчення глухими дітьми рідної мови. Розпочавши практичну роботу , Соколянський побачив, що тогочасні методики по навчанню глухонімих дітей засновані на усному методі не є надто результативним. Тому він  намагається розробити нові методи

Під час Першої світової війни у 1915 році його мобілізують в діючу армію, однак за станом здоров'я   направляють служити в небойові частини.  Соколянський отримує звання прапорщика та починає служити в комісії по складанню літопису бойових дій Кавказького фронту. Після Лютневої революції його обирають членом революційного комітету, де приєднався до більшовиків. Згодом повертається до Олександрівська, а на початку 1919 року у зв'язку з надто нестабільною ситуацією в місті переїжджає до Умані. Там він у грудні 1919 року засновує школу для глухих дітей. Через рік його призначають завідувачем відділу вищих навчальних закладів Києва, а ще через два роки він стає головним інспектором закладів для дітей з вадами УСРР.

20-ті роки стали часом активної наукової діяльності Соколянського. Він розробляє методику ланцюгового навчання. Метод включав в себе повторення певних ланцюгів рухів та дій, який підкріплювався командами вчителя та написами на плакатах. Поступово команди та дії ставали все складнішими і таким чином рефлекторно запамятовувались дітьмию Письмові інструкції обов'язково підкріплювались жестами, а згодом повторювались без показу жестів. У серпні 1924 року дана методика була випробувана у Харківському будинку для глухонімих дітей для навчання іноземних мов. Вже  через місяць діти могли майже повністю розуміли усні та письмові інструкції німецькою мовою . Поступово методика поширювалась по УСРР.

Американська журналістка Л. Вільсон, яка відвідала харківську школу-клініку в той час, так написала про свої враження: «Досягнуті ж результати прямо приголомшують. П'ятеро дітей - один високообдарований, двоє нормальних, двоє слабкообдарованих, одна славна блакитноока дівчинка 15 років і один 20-річний юнак - виховуються в Харківській дослідній школі... Молодий чоловік розмовляє і цілком задовільно виконує функції слюсаря. Усі вихованці володіють основними навичками обслуговування, самі прибирають ліжка, їдять,  бадьоро і весело грають та спільно працюють.. Один лікар і один педагог зайняті виключно цими сімома сліпоглухими ... Розвиток кожного окремого вихованця відображено графічно і фіксовано в спеціальному щоденнику. Спеціальна лабораторія обладнана новітніми мікрофонами німецького зразка, які також використовуються і в будинку глухонімих при вивченні  мови ... »

Успіхи методики були очевидними. У  1930 році Соколянського призначили директором Інституту педагогіки та створює відділ дефектології. Але згодом ситуація змінюється. Влада вирішує згорнути політику українізації . Розгортаються масові репресії. У жовтні 1933 року виходить постанова ЦК КП(б)У "Про науково-дослідний інститут педагогіки", в якій Соколянського було обвинувачено в "буржуазному націоналізмі" У грудні 1933 року його  було заарештовано по звинуваченні у причетності до "української контрреволюційної організації". 8 березня судова колегія ДПУ УСРР засудила його до трьох років покарання умовно. Після звільнення Соколянський починає працювати в Українському інституті експериментально медицини, де займається проблемою створення пристрою,який б допомагав сліпими читати і навіть отримав у 1936 році патент.

Однак уже в цьому ж році згідно постанови Народного комісаріату освіти школа сліпо-глухо-німих дітей була закрита, а самі діти були прирівняні до категорії розумово відсталих дітей. 12 жовтня 1937 р Соколянський був знову заарештований. Йому пощастило--у 1939 році його було випущено та справу проти нього припинили, але саме ув'язнення стало важким ударом для вченого. Півроку він важко хворів а згодом йому вдалось отримати посаду директора школи глухих при науково-практичному інституті спеціальних шкіл. Усі його вихованці  були переведені до інвалідного будинків. У 1941 році під час війни вони не були евакуйовані і залишились на окупованій території, де померли від голоду, Трьох вихованців у 1940 році перевели до Ленінграда, де ще збереглась група сліпоглухих дітей. Однак усі вони померди під час блокади. З усіх вихованців Соколянського вижило лише двоє.

Після війни вчений намагався продовжити дослідження, однак через різноманітні перепони йому це вдавалось все менше. Фактично він міг продовжити лише заняття зі своєю вихованицею Ольгою Скороходовою. У 1950 році Соколянський намагався відкрити лабораторію , але через конфлікт з керівництвом інституту спроба була невдалою. Це фактично стало своєрідною забороню на дослідження, хоча офіційно влада ніяк не виявляла своє незадоволення. У 1955 році. йому дозволили знову працювати з дітьми, а через два рока реабілітували. Але вже тоді Соколянський підсумував «Я ніколи не страждав особистою самотністю. Але професійною ... страждаю давно.."  Помер дослідник 27 листопада 1960 року.

 

 

Доступні матеріали:
Біографія Івана Соколянського
Біографія Івана Соколянського
Внесок І.О. Соколянського у розвиток тифлосурдопедагогіки

Видання та твори


Коментарі