Кирило-Мефодіївське братство

Кирило-Мефодіївське братство (КМБ) – перша українська таємна політична організація, що виникла на межі 1845 – 1846 років в руслі національно-визвольних рухів у Європі наприкінці 18-ого – у 19 столітті. Члени Кирило-Мефодіївського братства проголошували ідею створення Союзу слов’янських народів, у якому українській нації, відводилася особлива роль – лідера слов’янських народів на шляху до об’єднання.
 
За Статутом організації, КМБ мало назву «Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія», у слідчій справі проходило як «Украйно-Слов’янське товариство».
 
Засновниками КМБ були чиновник канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак, ад’юнкт Київського університету Микола Костомаров і студент цього ж університету Василь Білозерський. До товариства також приєдналися вчителі Пантелеймон Куліш і Дмитро Пильчиков, студенти університету Олександр Навроцький, Опанас Маркович, Іван Посяда, Георгій Андрузький і Олександр Тулуб, поміщик Микола Савич. За оцінками дослідників, близько 100 осіб підтримували зв’язки і дружні відносини з членами товариства. Ідейним натхненником КМБ був Тарас Шевченко.
 
Основні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в його програмних документах, до яких належать "Статут Слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія", відозви "Брати українці" та "Братья великороссияне и поляки", "Книги буття українського народу", а також у ряді робіт, що мали своєрідний підготовчий щодо програмних документів характер, у наукових розвідках та літературних творах учасників організації.
 
Так, у програмових засадах КМБ йшлося про повалення самодержавства, ліквідацію кріпацтва і станової нерівності, відродження української державності на основі демократичних ідей та християнської моралі, про утвердження національної мови й культури, запровадження загальної освіти для народу, а також поширення ідеї слов’янської єдності, створення демократичної федерації рівноправних слов’янських народів. В цьому виявилася спільність ідеології КМБ з новою могутньою хвилею національних революцій 1848-1849 років у Франції, Італії, Німеччині, Австрії, Угорщині – «Весною народів».
 
Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, оскільки було викрите через донос студента Київського університету Петрова. Його учасників було заарештовано навесні 1847 року. Проти них було порушено справу «Об Украйно-Славянском общстве и художнике Шевченко», слідством займався Третій відділ власної Його Імператорської Величності канцелярії у Петербурзі. В результаті членів братства було засуджено на різні терміни ув’язнення і заслано до різних міст Росії. Найважчий вирок отримав Тарас Шевченко – його ідправили відбувати солдатську службу рядовим в Оренбурзький окремий корпус, причому імператор Микола І власноруч додав заборону писати й малювати.
 
Значення товариства в розвитку української політичної думки полягає в тому, що воно забезпечило модернізацію політичного мислення у відповідності з тогочасним рівнем політичної думки Західної Європи. Саме тому Іван Лисяк-Рудницький писав: "В ідеології Кирило-Методіївського братства 1846-1847 років бачимо синтезу трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й культурництва харків’ян; традицій козацького державництва й політичного автономізму лівобережного дворянства; врешті, модерних західноєвропейських ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських землях були декабристи. Кирило-методіївська програма стала плятформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило-Методіївського братства до Центральної Ради 1917 року".
 
 
  • ►Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (читати)
 

Видання та твори


Коментарі