Нірод Федір

1907 — 1996

Нірод Федір Федорович
(13 квітня 1907 – 6 вересня 1996)
Радянський театральний художник-постановник, головний художник (1961-1989) Київського театру опери та балету ім. Т.Шевченка, стенографіст балету «Ромео і Джульєтта» (1971) С.Прокоф’єва, «Тарас Шевченко» (1964), «Пікової дами», «Украдене щастя» (1940), «Свіччине весілля» (1959), «Кассандра» (1971), «Лісова пісня» (1953) та ін.  
Його декорації були не просто фоном, а повноправним і органічним елементом будь-якої вистави. Федір Нірод у своїй творчості сповідував умовний реалізм.
 
Предки графів Ніродів у XIII столітті часів Лівонського ордену переселились із Німеччини в Прибалтику. А звідти гілки їхнього дерева перейшли у Фінляндію та Швецію. Родич художника Карл Нірот (1650—1712) був відомим державним і військовим діячем Шведського королівства, одним із найближчих помічників короля Карла XII. 1679 р. Карла Нірота зарахували до потомственого шведського дворянства. 
Батько художника Федір Михайлович (1878—1913) був флігель-ад’ютантом імператора, полковником. 
Прабабуся художника В.В. Лукашевич-Трепова — нащадок старовинного козацького роду, близька до гетьманів Д. Апостола, І. Скоропадського, П. Дорошенка.
Федір Нірод народився 1907 р. в Санкт-Петербурзі.
Ярослав Федорович Нірод, син художника розповідає про батька: «Ще 1918 р. — після смерті мого діда — батькова мати, моя бабуся Марія Дмитрівна з дітьми переїхала з Петербурга в Київ. І вже тут по закінченні київської гімназії батько став учнем художньо-індустріальної профшколи у М. Козика. А в 1926-х він вступив у Київський художній інститут, де вчився у Ф.Кричевського та В.Пальмова». 
 Перед Другою Світовою художник Федір Нірод потрапив у Запоріжжя, де базувався театр Заньковецької. А в період окупації цей театр виїхав у Сибір. Після війни театр Заньковецької перевели із Запоріжжя у Львів. Там Нірод і продовжив роботу, уже потім отримавши запрошення у львівський ТЮГ. А з 1949 р. Федір Федорович почав працювати у львівській опері.
Окрім цього Нірод працював у Харківському театрі юного глядача. З 1961 по 1989 рр. Нірод займає посаду головного художника Київського театру опери та балету ім. Т.Шевченка. 1965 р. художник був удостоєний звання народний художник СРСР.
Нірод оформив вистави: «Урієль Акоста» (1938) К.Гуцкова, «Украдене щастя» (1940) І.Франка, «Свіччине весілля» (1959) І.Кочерги, «Кассандра» (1971) Лесі Українки; оперні та балетні спектаклі: «Далібор» (1951) Б.Сметани, «Лісова пісня» (1953) В.Кирейка, «Милана» (1957), «Тарас Шевченко» (1964) і «Ярослав Мудрий» (1975) Г.Майбороди, «Мазепа» (1963) і «Лебедине озеро» (1979) П.Чайковського, «Ромео і Джульєтта» (1971) С.Прокоф’єва, «Князь Ігор» (1975) О.Бородіна, «Спартак» (1977) А.Хачатуряна, «Наймичка» (1984) М.Вериківського, «Хованщина» (1968, 1988) М.Мусоргського. 
Найвідоміша з них – «Ромео і Джульєтта» 1971 р., у процесі роботи над ескізами якої Федір Нірод відмовився від пишноти, властивої розквіту італійського Ренесансу, справедливо помітивши у трагедії Шекспіра лише його перші паростки. Нірод був противником пустого натуралізму, а проповідував умовний реалізм. Його роботи відзначаються яскравою метафоричністю, вмінням узагальнено й історично переконливо відтворювати певну епоху.
1991 року, коли відзначали сторічний ювілей Прокоф’єва, рішенням ЮНЕСКО кращою інтерпретацією балету «Ромео i Джульєтта» була визнана київська версія 1971 року.
Помер Федір Федорович у 6 вересня 1996 р. Похований в Києві на некрополі Видубицького монастиря.
 
«Федір Нірод. Історія кохання», 2004, режисер Галина Черняк – документальна стрічка про художника.
«Федір Нірод. Спогади художника, або Нотатки щасливої людини» 2003 – мемуари Федіра Нірода. 

Видання та твори


Коментарі