Національний історичний музей України

Розмір: 104.6 Kb

Матеріал надано користувачем: (Hell`ga)

Опис


Національний музей історії України — провідний історичний музей України. Розташований з 1944 року у м. Києві, на Старокиївській горі — місці народження української столиці. У музеї історії України зберігаються етнографічні, археологічні, твори живопису і скульптури, нумізматичні колекції, стародруки та інші історичні експонати. Будівля музею (пам'ятник архітектури) сооружeно у 1937—1939 роках за проектом архітектора Йосипа Каракіса  і спочатку призначалася для художньої школи.

Головний фасад будівлі вирішено у класичних формах та розкрито до майданчика перед музеєм, а тил, переглядали у панорамі Старокиївської гори, нагадує візантійські монументальні споруди.

Перед будівлею архітектор спроектував сходи цікавої форми з фанарними стійками. Біля будівлі, пізніше, на оглядовому майданчику встановлено камінь з викарбуваними на ньому словами Нестора Літописця «звідси руська земля стала бути» на давньослов'янській.

Спочатку будівля проектувалась для будівництва на вул. Леніна про що свідчить запис зроблена автором в 1980 р.: "На початку тридцятих років Київським міськвиконкомом мені, як архітектору майстерні Міськради, було доручено проектувати Художню школу на ділянці, де зараз будується будинок «Київпроекту» по вулиці Леніна, трохи лівіше. Проект був зроблений і затверджений всіма інстанціями". Так само про первинному плануванні розташування будівництва на вулиці Леніна було написано в газеті "Більшовик" від лютого 1936 р. "В центрі м. Києва на вул. Леніна обрано місце для будівництва школи, що виховуватиме художньо обдарованих дітей".

Перед початком будівництва, без згоди Головного архітектурно-проектного управління м.Києва та без погодження з автором проекту місце розташування школи було вирішено поміняти. Рішення було прийнято у зв'язку з указом секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора за яким було вирішено зберегти проект в первісному вигляді, розмістити будинок майбутньої школи на місці Десятинної церкви якої у 1937 р. не було вже майже 10 років (вона як і безліч інших пам'ятників культури і мистецтва, була знесена радянською владою в 1928 році). Причина зміни місця розташування вказана не була. Можливо це був просто збіг, проте в одному з будинків, спочатку призначених під знесення у зв'язку з будівництвом школи на вул. Леніна, жив рідний брат Всеволода Балицького — тодішнього голови Раднаркому України, та за зміни місця будинок на вул. Леніна знесений не був.

Як тільки Каракіс дізнався про нове місце розташування школи "він почав категорично заперечувати проти нового місця, посилаючись на те, що це заповідна територія". Як видно з подальших архітектурних проектів автора він і надалі намагався запобігати будівництву на заповідних місцях, хоча в Радянські часи це було надзвичайно важко). Була скликана високоповажна комісія з обговорення будівництва і після відмови автора будувати на цьому місці секретар ЦК України П. П. Постишев (Нині визнаний одним з трьох організаторів голодомору в Україні) наступивши Каракісу на ногу, прошепотів: "Не зробите ви, на цьому місці поставить цю ж школу хтось інший".

Зрозумівши неможливість уникнення будівництва на Старокиївській горі і проконсультувавшись з істориками автор запропонував розташувати будівлю школи в самому кінці Десятинного провулка (про що свідчить збережений оригінальний генеральний план забудови з місцем розташування будівель та з авторськими коментарями). Цей задум теж не був втілений в життя у зв'язку з великими витратами на будівництво фундаменту на крутому схилі гори. Врешті-решт "Каракісу вдалося відвоювати стародавні фундаменти, але школу на Старокиївській горі все-таки побудували."

У 1944 у в будівлі замість художньої школи був заснований «Державний республіканський історичний музей». З 1950 р. музей періменовалі в «Київський державний історичний музей». У ці часи в будівлі музею приймали в піонери, а так само возили сюди екскурсії з усього світі. У 1952 - 1953 рр. провели реконструкцію будівлі, змінили конструкцію даху і прозорі скляні трикутні блоки призначених для кращого освітлення кімнат художньої школи, замінили на більш гладкі. З 1965 музей перейменували в «Державний історичний музей Української РСР». У жовтні 1991 рік а музей Находяшійся в будинку одержав статус Національного і з тих пір музей називається «Національний музей історії України», а в народі весь цей час будівля називається просто «Історичний музей».

Відкрився археологічною виставкою у серпні 1899 як Музей старожитностей та мистецтв. Проте офіційне відкриття та освячення відбулося у 1904. Засновниками музею були відомі вчені Вікентій Хвойка, Данило Щербаківський, Микола Біляшівський (з 1902 — перший директор).

За кількістю і значенням колекцій музей є одним із провідних музеїв України. Фонди музею нараховують понад 800 тис. унікальних пам'яток історії та культури з найдавніших часів до сьогодення.

Музей має цінні археологічні, нумізматичні колекції холодної та вогнепальної зброї, етнографії, виробів зі скла, фарфору. Близько 10 тис. одиниць зберігання нараховує колекція живопису, графіки та скульптури. Також є колекція документів XV—XXI століть, козацьких клейнодів, універсалів, грамот, листів гетьманів та козацької старшини.

Філіалом закладу є Музей історичних коштовностей України, де зібрані унікальні колекції дорогоцінних металів і коштовного каміння.

джерело

Файли


360px-Desjatynna_sjohodni.jpg jpg (51.9 Kb)

muzei_ist_ukrainy.jpg jpg (52.7 Kb)

Коментарі