Могила Тараса Шевченка в місті Канів

Розмір: 5 Mb

Матеріал надано користувачем: (Hell`ga)

Опис


Могила поета Тараса Шевченка в місті Канів (Черкаська область) на Чернечій горі, над яким з 1939 року височіє бронзовий пам'ятник роботи скульптора Матвія Манізера.

На кошти друзів 13 березня 1861 року Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі біля Церкви Смоленської ікони Божої Матері. Але ще в день смерті поета його друзі — художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські — вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні. Михайло Лазаревського звернувся до петербурзького військового генерал-губернатора з проханням видати дозвіл на перевезення тіла Шевченка з Петербурга в Україну. В квітні необхідні папери були підписані. Супроводжували труну Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. 27 квітня вони прибули до Москви, де домовину Шевченка встановили в Тихонівській церкві.

18 травня 1861 року прах Шевченка було доправлено до Києва. На київському ланцюговому мосту труну до самої церкви Різдва Христового на Подолі (Поштова площа) несли студенти Київського університету. Домовина перебувала в церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава «Кременчук», який й узяв курс на Канів. Багатолюдним ходом рушили до Успенського собору мешканцi Канева, передмiсть та навколишнiх сiл. Там домовину поета залишили для прощання на два дні, а 22 травня протоiєрей канiвського собору Гнат Мацкевич вiдслужив заупокiйну лiтургiю i виголосив надгробне слово, яке завершувалось словами:
«Благовiй же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на однiй з найвищих гiр Днiпрових, як на горi Голгофi, подiбно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть i по цю, i по ту сторону Днiпра».
На панахиду зібралися тисячі людей з навколишніх міст і сіл. Тут же, на прицерковному цвинтарі, хотіли й поховати поета. Але його друзі настояли на Чернечій горі, біля якої Шевченко хотів поставити хату. Яму викопали, за словами Григорія Честахівського, студенти Київського університету, брати й родичі покійного та деякі селяни, що знали поета за життя. Солдати-муляри з канiвського гарнiзону змурували склеп.
Замість коней у воза, на якому стояла труна, запряглися люди і ярами, горами, лісами повезли Шевченка до місця поховання. На гору труну знову понесли на руках. 22 травня прах Шевченка поховали.

За донесенням начальника канiвської повiтової полiцiї Котлярова київському генерал-губернатору, над тiлом Шевченка пiд час похорону його в Каневi виголошено було двi проповiдi та шiсть промов. Бiля могили зiбралось кiлька тисяч люду. Похорон тривав до вечора.

Згодом люди насипали на могилі Шевченка курган, наносили каміння і укріпили поховання, поставили дубовий хрест, який з часом підгнив і впав. На народні пожертви вирішили встановити на могилі новий чавунний хрест. Та урядовці довго не дозволяв це зробити. Одна з причин — через легенди про те, що Тарас живий, а в могилі нібито лежать свячені ножі, які чекають слушної години, щоб з ними селяни пішли на поміщиків. Чернечу гору канівці з того часу перейменували на Тарасову.

Лише влітку 1884 року, через 23 роки після смерті поета, на Тарасовій горі дозволили встановити монументальний чавунний пам'ятник-хрест (проект академіка архітектури Віктора Сичугова). Тоді ж впорядкували могилу і за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря — «Тарасову світлицю».

Файли


111Могила_Шевченка.JPG jpg (47.2 Kb)

mogyla.jpg jpg (63.2 Kb)

mogyla_pislja_perepohovannja.jpg jpg (73.8 Kb)

Могила_Шевченка_(5).JPG jpg (4.8 Mb)

Коментарі